12 лютого 2017 року стали відомі результати виборів президента ФРН. Ним став екс-міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр, відомий завдяки своїй роботі у складі «нормандської четвірки».
Слід зазначити, що Німеччину в конституційному праві прийнято називати канцлерською демократією, оскільки канцлер вирішує більшість питань, пов’язаних з формуванням політики та її реалізацією. Президент — це більш символічна фігура, яка представляє державу на міжнародній арені, виступає від імені держави, є гарантом дотримання прав людини, основного закону Німеччини. Він має невеликі, але важливі повноваження. Саме президент має пропонувати Бундестагу кандидатуру канцлера. Після призначення Бундестагом канцлера президент призначає всіх міністрів, які були призначені Бундестагом.
Якщо Бундестаг буде розпущений або відбуватиметься переформатування уряду, то президент може уповноважити канцлера і весь уряд або окремих міністрів для виконання їхніх обов’язків. В деяких випадках президент може розпускати Бундестаг і призначати нові вибори.
Експерти прогнозують, що суттєвих політичних змін чи трансформації курсу у внутрішній і зовнішній політиці не відбудеться, оскільки повноважень федерального президента для докорінних змін недостатньо. Президент Штайнмаєр може відіграти роль суспільного авторитету, роль підтримки для федерального канцлера. Перед Штайнмаєром стоїть важливе завдання — не втратити авторитет посади президента, завойований його попередником, який став моральним авторитетом, багато в чому об’єднав німецький народ і суттєво підтримав федерального канцлера в питаннях біженців.
Верховний Суд Німеччини відхилив пропозицію заборонити ультраправу партію, що була звинувачена в проведенні расистської та антисемітської пропаганди. Андреас Фоскуле, головний суддя Федерального Конституційного Суду, зазначає, що цілі цієї партії суперечать німецькій конституції і що наразі немає жодних конкретних показників, що її дії призведуть до успіху. Відомо, що Бундесрат Німеччини звернувся з вимогою про заборону ще наприкінці 2013 року. Міністр юстиції Хайко Маас сказав, що уряд поважає вердикт, проте застерігав від самозаспокоєння, а також зазначив, що жодна заборона сама по собі не позбавить від ксенофобії та расизму. Відомо, що це була друга спроба заборонити Національну Демократичну Партію з 2003 року. За історію Німеччини лише дві партії були заборонені в Західній Німеччині та возз’єднаній Німеччині – Неонацистська Соціалістична партія Рейху в 1952 році і Комуністична партія Німеччини в 1956 році. Таким розвитком подій обурений голова Світового Єврейського Конгресу, оскільки вважає, що таку партію не варто недооцінювати, бо її діяльність сприяє розвитку неонацистського руху в Європі.