Люди з вираженими ознаками приналежності до певних етнічних груп мають у Німеччині більше труднощів із пошуком житла, з’ясував Німецький центр досліджень у сфері інтеграції та міграції.
Наявність житла є екзистенційною потребою людини і важлива в багатьох відношеннях: починаючи з кар’єрних перспектив і аж до фізичного та психічного здоров’я. Тим часом пошук відповідного житла в Німеччині може виявитися завданням не з легких, особливо якщо претенденти не є німцями з білим кольором шкіри.
Про це свідчать оприлюднені на початку грудня результати дослідження Німецького центру з вивчення проблем інтеграції та міграції (DeZIM). У ньому вперше детально аналізується, в якій мірі на ринку житла люди піддаються дискримінації за расовою ознакою.
Відділення DeZIM під назвою Національний центр з моніторингу дискримінації та расизму (NaDiRa) вивчило ситуацію понад 9500 осіб у період з серпня 2024 по січень 2025 року. Результати були статистично проаналізовані та зіставлені з офіційними даними, наприклад, за рівнем забруднення навколишнього середовища в різних регіонах проживання.
Вихідці з африканських і арабських країн заявляли, що через дискримінацію їх не запрошували на перегляд квартир, що пропонувалися до здачі. Якщо для останньої групи показник відмов склав 11 відсотків, то у мусульман і темношкірих він досягав 35 і 39 відсотків відповідно.
Дослідники змогли отримати доказ того, що така тенденція справді існує. У відповідь на оголошення про здачу житла вони розіслали запити від імені претендентів, які мають один і той же рівень доходу та освіти, але різні імена. У підсумку виявилося, що 22 відсотків кандидатів з німецькими іменами та прізвищами отримали шанс бути запрошеними на перегляд квартири. Серед кандидатів з іменами, поширеними на Близькому Сході, в Туреччині або в Африці, цей показник склав 16 відсотків.
Бельфіне Окот приїхала до Німеччини з Кенії в 2023 році для написання кандидатської дисертації. Вона безуспішно шукала квартиру в Бонні протягом п’яти місяців. За її словами, вона підписалася на всі можливі розсилки від порталів з оголошеннями про здачу житла і надсилала по три запити на день.
“Не можу сказати напевно, чи пов’язано це з якоюсь упередженістю, тому що я відправляю всі запити німецькою мовою. У моєму профілі немає фото. Тому, можливо, коли господарі квартири бачать мене, вони думають: “Це не те, чого ми очікували”, – ділиться вона в розмові з DW. “Я не впевнена, що причина в моїй зовнішності та етнічній приналежності. Я намагаюся думати, що це не так. Бо в іншому випадку я б почувалася жахливо”, – додає дівчина.
Після закінчення університету Окот виїхала зі студентського гуртожитку. Зараз вона живе в квартирі, яку їй здають неофіційно на правах суборенди. Подібна ситуація – одна з тих, на яку звертають увагу автори дослідження DeZIM. За їхніми даними, мігранти з яскраво вираженими ознаками етнічної або релігійної приналежності частіше за інших стикаються з нестабільними умовами оренди житла. Так, 12 відсотків таких орендарів мають обмежений за часом договір оренди. Для порівняння: серед інших орендарів, які брали участь у дослідженні, такі договори зустрічалися в трьох відсотках випадків.
Крім того, мігранти з країн Африки частіше відчувають більш високе фінансове навантаження у зв’язку з оплатою житла. За даними дослідників, 37 відсотків таких мешканців витрачали на житло понад 40 відсотків своїх доходів. Частка тих, хто зіштовхнувся з аналогічною проблемою, не маючи виражених ознак етнічної приналежності, склала 30 відсотків.
“Ринок житла цілком “забруднений” расизмом”. Можете запитати всіх темношкірих – і вони розкажуть вам схожі історії”, – підкреслює Тахір Делла, представник “Ініціативи темношкірих в Німеччині” (ISD) – групи активістів, що базується в Берліні і займається захистом прав темношкірих жителів Німеччини.
Як пояснює Делла, власники житла рідко кажуть, що відмовляються здавати його темношкірим, оскільки це порушує закони і є проявом дискримінації. Однак, за його спостереженнями, нерідко кандидатів запрошують на огляд квартири, а після цього кажуть, що вона вже здана. “У Берліні знайти житло можна тільки за особистими зв’язками, і це стосується всіх. Але звичайно, мій досвід говорить про те, що приналежність до тієї чи іншої етнічної групи є причиною відмови”, – констатує він у розмові з DW.
Одного німця з африканськими коренями, який у розмові з DW побажав не називати свого імені, попросили знайти когось, хто поручиться за нього і буде нести відповідальність у разі виникнення боргів, хоча у самого претендента на квартиру був постійний робочий контракт і висока зарплата. “Звичайно, це один із способів закрити ринок, – вважає чоловік. – І він дуже ускладнює пошук житла для іноземців”.
Олександр Том (Alexander Thom) – речник Центру консультацій у разі дискримінації на ринку житла під назвою “Справедливі умови оренди, справедливі умови життя”. Цей центр – єдиний у своєму роді в Німеччині.
За його словами, дослідження відображає багато з того, з чим він і його колеги стикаються у своїй роботі. Дискримінація проявляється особливо сильно в конфліктах із сусідами, зазначає Том. І, на його думку, це завдає набагато серйознішої особистої шкоди, ніж ситуація, за якої людину не запросили на огляд житла.
“Подібна дискримінація починається вже з рахунків за супутні витрати (комунальні послуги, інтернет тощо. – Ред.) і навіть з розміру орендної плати, – говорить він DW. – При цьому ми спостерігаємо, що ситуації, які, на перший погляд, здаються типовим конфліктом між сусідами, обертаються дуже конкретними випадками дискримінації”.
Том наводить як приклад ситуації, що стосуються темношкірих матерів-одиначок, на яких скаржаться сусіди й повідомляють власникам нерухомості, що діти нібито “поводяться занадто галасливо”. Власники житла висловлюють попередження квартиронаймачам навіть без будь-яких доказів порушень. Якщо ж відбувається перевірка, часто виявляється, що ніякої проблеми через “галас” немає, а скарга від сусідів була або “неточною”, або заснованою на брехні.
Девід (ім’я змінено) – афроамериканець, який отримав німецьке громадянство. Він живе в Німеччині більше 10 років і вільно володіє німецькою мовою. За словами чоловіка, він стикався з поведінкою, яку описав Том.
Кілька років тому він подав позов проти власника квартири у зв’язку з тим, що той не провів стандартного ремонту, і отримав кілька повідомлень про виселення, які суд згодом визнав недійсними. Нещодавно власник квартири спробував підняти супутні витрати, які були частиною орендної плати, але і це Девіду вдалося оскаржити в суді. “Думаю, і деякі мої друзі вважають також, що він (власник квартири. – Ред.) не наважився б так поводитися, якби перед ним був білошкірий німець, – ділиться співрозмовник DW. – Чому він не боїться кримінального переслідування? Очевидно тому, що думає, що йдеться лише про якогось темношкірого, і він може робити, що йому заманеться, це ж ясно”.
Дослідження DeZIM відображає також нерівність щодо стандартів житла, зокрема, його розмірів і вартості. Так, судячи з результатів, ймовірність опинитися в житлі, що має дефекти, для темношкірих людей становить 57 відсотків.
Крім того, люди з міграційним корінням частіше проживають там, де вища ймовірність зіткнутися із забрудненням навколишнього середовища, зокрема, з високим вмістом у повітрі діоксиду азоту. Також такі мешканці частіше опиняються в менших за площею квартирах. Середня площа квартир, в яких вони проживають, становить 47 квадратних метрів, причому на людину припадає статистично по одній кімнаті. В інших випадках ці показники становлять: 69 квадратних метрів – як середня житлоплоща і 1,9 кімнати на людину.
На думку Тома, для боротьби з дискримінацією на ринку житла необхідно розширити перелік характеристик. А також закрити лазівки, відповідно до яких винятки в сфері законодавства щодо боротьби з дискримінацією поширюються на певну категорію власників житла.
Зі свого боку Ной Ха (Noa Ha) – науковий директор DeZIM закликає посилити законодавство щодо протидії дискримінації та розширити можливості отриманнясоціального житла. “З 1970-х років ми спостерігаємо лібералізацію ринку житла, це призводить до того, що вразливим категоріям населення дедалі складніше знайти житло”, – зазначає він в інтерв’ю DW. За словами Ха, іммігрантам у другому поколінні також важко знайти житло, причому труднощі, які вони відчувають, пов’язані не з поганим володінням мовою або тим, що людина не розбирається в тому, як влаштоване суспільство. “Думаю, саме тут у гру повинні вступити громадянське суспільство і центри консультування з проблеми дискримінації”, – підкреслює він.