Під час воєнного стану призову у військо підлягають також люди з ВІЛ-статусом. Рішення ВЛК ухвалюють індивідуально. Чи мають інфіковані належні умови служби та які ризики для їхнього здоров’я існують?
Із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну та запровадженням воєнного стану під мобілізацію підпадають ті категорії громадян, які за станом здоров’я у мирний час визнавалися непридатними до військової служби. Серед них зокрема, й ВІЛ-інфіковані. Більше того, якщо раніше обмежено придатними у воєнний час вважалися лише безсимптомні носії ВІЛ, а також люди на першій – найлегшій – клінічній стадії хвороби, спричиненої вірусом, то після затверджених у серпні міністерством оборони України змін призвати до війська можуть й громадян на другій та третій стадіях захворювання. ВІЛ-інфіковані на четвертій – найгострішій – стадії захворювання і надалі залишаються непридатними для військової служби.
Розширення категорії ВІЛ-інфікованих, які вважаються обмежено придатними для служби у війську, у міноборони пояснюють тим, що наявність ВІЛ-інфекції не може виступати дискримінуючим фактором. А за умови системного прийому антиретровірусної терапії (АРТ-терапії) рівень вірусного навантаження на організм знижується настільки, що ризик передачі ВІЛ здоровим особам прирівнюється до нульового, йдеться в оновленому положенні про військово-лікарську експертизу (ВЛЕ) в ЗСУ.
Правозахисники та громадські активісти вітають викреслення з законодавства дискримінаційних норм, але водночас вони вказують на низку недоліків у процедурі призову людей з ВІЛ-статусом та відсутності належних умов для їхньої служби.
Як повідомили DW в пресслужбі Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ), за 2022-2023 роки до їхніх приймалень надійшло 313 звернень від людей з ВІЛ-позитивним статусом та тих, хто перебуває у групі ризику, пов’язаних з недостатнім медичним обстеженням при мобілізації в армію. За словами речниці УГСПЛ Ольги Комарової, запити стосувалися як відмов у призові, так і прохань оскаржити висновок про придатність тих, хто за станом здоров’я не міг проходити службу.
Координаторка громадської приймальні УГСПЛ у Львові Лідія Тополевська, яка вже вісім років консультує людей з ВІЛ-статусом, у розмові з DW наголошує, що оскаржувати висновки військово-лікарської комісії (ВЛК) про придатність до військової служби ВІЛ-інфікованих після внесених змін до положення про ВЛЕ стало важче. Як випливає з документа про військово-лікарську експертизу, рішення про придатність ВІЛ-інфікованих для служби в армії ухвалюється в кожному випадку індивідуально на основі лабораторних досліджень з визначення рівня вірусного навантаження та з огляду на стан імунної системи. Однак, як стверджує Тополевська, цього недостатньо, адже на 2-3 стадіях хвороби набуті на тлі ВІЛ супутні захворювання можуть суттєво ускладнювати життя людини.
“Якщо ми говоримо про тих, хто свідомо від початку інфікування приймає терапію та живе повноцінним життям – це одна справа. Але ж багато людей через нерозвинену культуру тестування дізнаються про свій статус запізно та не починають лікування вчасно, – зауважує Тополевська. – На цьому тлі у більшості з тих, з ким я стикалася, – проблеми з пам’яттю, мовою, координацією… А ми говоримо про бойові дії, себто людина повинна бути дуже адекватною, щоб не підставити своїх товаришів”. На думку Тополевської, в питанні призову ВІЛ-інфікованих не може бути лише “суб’єктивного” трактування комісією даних аналізів, необхідно брати до уваги загальний стан організму.
На цю проблему вказує і Дмитро Шерембей, голова благодійного фонду “100% Життя” – найбільшої пацієнтської організації України, яка опікується, зокрема, людьми з ВІЛ-статусом. За його словами, на стан ВІЛ-інфікованої людини впливає дуже багато факторів, що розуміють лише вузькопрофільні лікарі. “Уявімо людину, яка 10-20 років живе з хронічним захворюванням, а отже весь цей час приймає хімічні препарати. Ми не розуміємо стану кісток, бо не знаємо рівня кальцію в організмі, а таких рекомендацій перевірок (для ВЛК. – Ред.) немає”, – зауважує Шерембей.
Він наводить приклад військового з ВІЛ, який добровільно мобілізувався до війська на тлі серйозних проблем з крихкістю кісток. “По суті він кришталева людина. Він вдома зламав собі ногу, просто вдарившись об ліжко, але він це приховує”, – розповідає глава БФ “100% Життя”, додаючи, що нюансів в станах людей з ВІЛ дуже багато і їх треба враховувати, а ВЛК в цьому некомпетентні. До того ж, продовжує Шерембей, це створює простір для корупційних зловживань керівниками військкоматів.
Між тим, у командуванні Медичних сил ЗСУ навпаки наполягають на тому, що уточнений порядок обстеження людей з ВІЛ-статусом вносить конкретику для фахівців військово-лікарської комісії, що дозволяє мінімізувати кількість помилок під час ухвалення рішення про придатність до служби.
“Якщо в людини є захворювання, яке не дозволяє за станом здоров’я виконувати обов’язки військової служби, то, звичайно, такий громадянин не підлягає мобілізації. У інших випадках, коли, наприклад, є захворювання, що перебуває в довготривалій ремісії (3-5 років), стан військовозобов’язаного нормальний і це підтверджено лабораторними дослідженнями, то застосовується індивідуальний підхід”, – зазначає у коментарі DW радниця командувача Медичних сил ЗСУ Євгенія Слівко.
За її словами, ступінь придатності у таких випадках визначається за певною обліково-військовою спеціальністю, а такий підхід застосовується, щоб “дати командирам більше можливостей та розуміння, на яку посаду доцільніше призначати військовослужбовця, враховуючи його поточний стан”.
Щоправда, конкретних обмежень щодо місця несення служби чи призначення на бойові посади ВІЛ-інфікованих оновлене положення про ВЛЕ не містить, тож це визначається на розсуд командирів за висновком військово-лікарської комісії. Обмежена придатність виключає лише призов до підрозділів спецпризначення десантно-штурмових військ, морської піхоти, сил спеціальних операцій, за винятком служби у підрозділах забезпечення цих видів військ.
Як зазначає Дмитро Шерембей, місце служби людини з ВІЛ не має значення за умови послідовного прийому АРТ-терапії за визначеною схемою та перевірки поточного вірусного навантаження на організм та відповіді імунної системи раз на три місяці.
“Якщо в людини нульове вірусне навантаження (що забезпечується системним прийомом антиретровірусної терапії. – Ред.), вона не може заразити інших, тобто є абсолютно безпечною для соціуму. Але це треба тримати на контролі”, – зауважує Шерембей. Наразі ж, продовжує він, відповідальність за це покладається тільки на самих військових, що підтвердила DW також радниця командувача Медичних сил ЗСУ Євгенія Слівко.
“Військовослужбовець є громадянином України і, відповідно, якщо він обслуговувався у свого сімейного лікаря, то він так само має можливість отримувати антиретровірусну терапію від нього”, – каже Слівко. Окремого тестування на ВІЛ серед військових, за її словами, поза межами проходження військово-лікарської комісії також не здійснюється.
В умовах неготовності інфраструктури ЗСУ забезпечити умови для служби людей з ВІЛ-статусом, їхній примусовий призов, на думку глави БФ “100% Життя” Дмитра Шерембея, суперечить здоровому глузду. “Якщо без належних умов людина помре в окопі через своє захворювання, держава муситиме виплатити його родині 15 мільйонів гривень”, – зауважує Шерембей.
Водночас, продовжує він, шанс на позитивні зміни є. За словами голови БФ “100% Життя”, після зміни керівництва міністерство оборони взяло до уваги застереження громадських активістів та експертів та разом з ними доопрацьовує положення про військово-лікарську експертизу в армії. Одна з ідей – запровадити електронну систему обігу персональних даних, що забезпечило би необхідну конфіденційність та безпеку військових з ВІЛ. “Це дуже чутливе питання для багатьох ВІЛ-інфікованих. Адже нинішня система паперового обліку не може запобігти витоку даних, особливо в маленьких містах, що загрожує зловживаннями”, – зауважує експерт.
Крім того, “100% Життя” спільно з міністерством оборони працюють над реалізацію проєктів з тестування військових на ВІЛ та туберкульоз та ведуть переговори з потенційними донорами. “Це дуже важливо, адже людина може довго хворіти і не розуміти, від чого. Їй весь час лікують нежить, а це може бути зовсім не він”, – каже керівник фонду.
Водночас Шерембей, який і сам з ВІЛ-статусом добровільно долучився до війська з початку повномасштабного вторгнення РФ, наполягає на необхідності залишити вікно можливостей тим людям з ВІЛ, які хочуть служити. “Якщо у них достатньо здоров’я, препаратів і можливостей забезпечити для себе своєчасну здачу аналізів, для них не має бути перепон”, – переконаний він.
Джерело: DW