Після виборів до Бундестагу нинішня канцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel) обійматиме свою посаду лише “тимчасово”. Задля збереження дієздатності державного апарату, попередній федеральний уряд залишається на своєму посту до формування нової правлячої коаліції й нового уряду. Для цього етапу жодних обмежень за часом не передбачено. Теоретично, Анґела Меркель може затриматися “на посаді” аж до Різдва. Якщо її відхід від влади відбудеться після 17 грудня 2021 року, то вона зможе навіть перевершити рекорд канцлерства Гельмута Коля (Helmut Kohl) щодо кількості днів перебування на посаді – 5 869 днів.
Після виборів Анґела Меркель теоретично зможе “заправляти балом”. Насправді вона може й надалі виконувати всі свої завдання, маючи ті самі повноваження, що й до виборів. Це стосується і кадрових питань. Тож вона може звільняти міністрів свого уряду, які так само як і вона перебувають на посаді лише в статусі в.о., або призначати на посади нових людей замість звільнених. Крім того, потрібно дотримуватися графіку запланованих для канцлерки зустрічей та візитів. Оскільки малоймовірно, що новий уряд буде сформовано так швидко, Анґела Меркель, швидше за все, також візьме участь у саміті глав держав та урядів провідних економік світу (G20), що має відбутися в Римі наприкінці жовтня.
Нинішній канцлерці дозволено не все, приміром, вона не має права просто взяти й забрати з собою додому всі подарунки, які отримала як офіційна особа за час свого перебування на посаді. Таке заборонено так званим “міністерським законом”. Адже Меркель отримала ці подарунки як канцлерка, а не як приватна особа. Тож всі подаровані їй речі інвентаризуються і стають власністю держави – так само і як письмовий стіл, робоче крісло й усі твори мистецтва в офісі.
Однак ніхто не виселятиме Анґелу Меркель з канцелярії одразу після виборів до Бундестагу. Вона зможе й надалі користуватися своїм кабінетом і не зобов’язана переїжджати в “інший кабінет”, тільки тому, що її наступник чи наступниця воліє “влаштуватися якомога зручніше” в канцелярії. Зрештою, наступника чи наступницю Меркель ще мають офіційно обрати.
Це завдання новообраного Бундестагу, який зможе обрати наступного канцлера чи наступну канцлерку тільки за рекомендацією федерального президента.
Новообраний Бундестаг повинен зібратися на перше засідання не пізніше ніж через 30 днів після виборів. Це передбачено статтею 39 Основного закону. Також малоймовірно, що нинішній склад Бундестагу буде ухвалювати протягом цих 30 днів після волевиявлення громадян якісь далекосяжні рішення, що матимуть важливе значення. Принаймні, досі такого не траплялося.
Як тільки Федеральна виборча комісія оголосить офіційні остаточні результати та стануть відомі імена всіх новообраних депутатів, працівники-монтажники адміністрації Бундестагу розпочнуть збирати всі крісла в залі пленарних засідань.
Чотири роки тому, коли до Бундестагу вперше потрапила правопопулістська партія “Альтернативи для Німеччини” (АдН) жодна з інших парламентських фракцій від самого початку не висловила бажання сидіти безпосередньо поруч з депутатами від АдН, що викликало затримки у роботі законодавчого органу.
Це – найскладніший етап після виборів до Бундестагу. Тут також немає жодних передбачених законом обмежень щодо часу. Поки не буде сформовано новий уряд, це триватиме стільки часу, скільки потрібно. Жодного тиску через якісь часові обмеження не передбачається. І всі сторони, що братимуть участь у переговорах, знають це, оскільки вони домовлятимуться щодо кожної деталі, особливо щодо розподілу повноважень та міністерських посад у федеральному уряді. Під час переговорів йтиметься про партійні цілі та програми, окремих партійних діячів, що претендуватимуть на міністерські пости та, нарешті, про саму “коаліційну угоду”.
Коаліційні переговори розпочинатиме головний кандидат від партії, котра отримає найбільшу кількість голосів на виборах до Бундестагу. Головний кандидат (зазвичай також кандидат у канцлери) матиме змогу вибирати, з якими іншими партіями він волів би співпрацювати в майбутньому уряді.
На відміну від США чи Великобританії, де на виборах боротьба зазвичай точиться тільки між двома політичними таборами, в Німеччині для обрання нового канцлера і нового уряду необхідно сформувати більшість у парламенті. Цього рідко вдається домогтися тільки членам однієї партії – навіть якщо ця політсила отримала найбільшу кількість голосів. Тож слід шукати партнерів. Після виборів 2017 року німецьким виборцям довелося особливо довго чекати ясності щодо нового уряду.
Коаліційні переговори можуть затягнутися ще й тому, що зазвичай партії все ще запитують у своїх членів на партійних з’їздах, чи дадуть вони свою згоду на коаліцію з певними іншими можливими партнерами.
Приміром, чотири роки тому, вперше пролунала можливість появи “ямайської” коаліції між консервативним блоком ХДС/ХСС (чий партійний колір – чорний), ВДП (жовтий колір) і Зеленими (зелений колір). У разі створення такої коаліції комбінація цих трьох партійних кольорів нагадувала б прапор Ямайки, звідси й назва “ямайська”.
Але згодом вільні демократи відмовилися від участі в переговорах, оскільки побоювались, що консерватори будуть занадто поступливі щодо партійної програми Зелених. Після цього постало питання про те, чи повинна СДПН знову вступити в так звану велику коаліцію з ХДС/ХСС. Після першого досвіду співпраці з ХДС/ХСС соціал-демократи проявили значну нехіть, оскільки побоювалися, що в такому разі СДПН не зможе повністю реалізувати програму соціал-демократів. Врешті-решт 600 делегатів СДПН на партійному з’їзді таки проголосували за переговори з блоком ХДС/ХСС. І тільки після того розпочалися коаліційні переговори. Крім того, спеціальна партійна конференція СДПН ще мала схвалити коаліційну угоду. Приблизно через шість місяців коаліційна угода, де головними узгодженими аспектами було названо податкове законодавство, питання імміграції та цифровізації стало основою для роботи нового уряду.
Федеральний президент, як найвища посадова особа Німеччини, розглядає ситуацію щодо більшості в новообраному парламенті та пропонує для обрання того, хто має найбільші шанси бути обраним канцлером депутатами Бундестагу. Для цього передбачено до трьох спроб голосування.
Джерело: DW