Закон дозволяє німецьким спецслужбам стежити за журналістами. Судова суперечка щодо цієї норми докотилася вже до Європейського суду з прав людини.
Конституційний суд Німеччини не прийняв позов від “Репортерів без кордонів” та “Товариства громадянських свобод” проти зміненого у 2020 році закону про Федеральну розвідувальну службу (BND). Тож обидві організації тепер звернулися до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у Страсбурзі.
“Закон про BND досі дозволяє всебічне стеження за працівниками ЗМІ, особливо за межами Німеччини, і таким чином становить загрозу свободі преси”, – каже виконавча директорка “Репортерів без кордонів” Аня Остергауз (Anja Osterhaus), пояснюючи причини, що призвели до спільного позову проти таких повноважень німецької служби зовнішньої розвідки. А координатор процесу Біжан Мойні (Bijan Moini) з “Товариства громадянських свобод” переконаний: “Це серйозне втручання в приватне життя”. На його думку, такі повноваження спецслужби також можуть неабияк позначитися на житті людей у Німеччині.
Річ у тім, що після внесених 2020 року змін до відповідного закону BND отримала дозвіл застосовувати окремі інструменти стеження стосовно певних осіб у межах “збору стратегічної інформації за кордоном”. Такими інструментами можуть бути спеціальні програми для збору даних. Іншими словами, німецька спецслужба має абсолютно легальну можливість таємно встановлювати шпигунське програмне забезпечення для стеження за електронними гаджетами, зокрема смартфонами. Ці програми дають змогу детально аналізувати всі комунікації власника гаджетів – по всьому світу, а отже, і в Німеччині, хоч BND не дозволено вести стеження на території Німеччини.
“Цей закон містить більше порушень фундаментальних прав, ніж будь-коли”, – каже Мойні, критикуючи реформу законодавства щодо BND. Рішення Федерального конституційного суду не розглядати повторний позов він вважає жалюгідним. Адже в травні 2020 року той самий суд розглядав старий закон про BND і відхилив його як неконституційний.
На той час Біжан Мойні вже був координатором питань, пов’язаних з процесом, і представляв організації-позивачі. Для нього санкціонована законом практика стеження є “скандалом з погляду правової політики”. Як і за старим законом, який був визнаний неконституційним, BND може мати доступ до мільйонів електронних повідомлень за кордоном, застосовуючи пошукові терміни без будь-якої конкретної підстави.
На цьому тлі Мойні перелічив ті види практики стеження з боку BND, які він вважає незаконними. Приміром, BND дозволено збирати забагато даних, досліджувати забагато тем, стежити за завеликою кількістю людей і занадто глибоко заглядати в роботу журналістів-розслідувачів.
Крім того, на його думку, закон сформульований занадто розпливчасто, коли йдеться про таку річ як “розпізнавання загроз”. Мойні наводить приклад, що BND уповноважена стежити за людьми та їхнім спілкуванням через електронні сервіси “з метою захисту здатності Федеративної Республіки Німеччина діяти у зовнішній політиці”. Однак таке формулювання є вкрай широким. “Воно може містити практично все”, – каже він, адже невідомо, що саме означає здатність діяти й що саме потрібно для захисту.
Мойні також вважає неконституційним розмежування, закріплене в законі про BND, між особами з німецьким паспортом і без нього. Згідно з цією логікою, за турецькою дружиною німця, який проживає в Німеччині, але перебуває за кордоном, слід стежити, а за її чоловіком – ні.
Той факт, що вміст електронних листів або повідомлень, надісланих через месенджери, як-от Signal і Telegram, не може аналізуватися, не тішить Мойні. А Гелена Ган (Helena Hahn) з “Репортерів без кордонів” також згадує так звані метадані, до яких може отримати доступ німецька спецслужба.
“Хто з ким спілкується і як довго”, – ось що дізнається спецслужба, каже вона. Ці комунікаційні процеси є неймовірно цінними для BND та інших спецслужб, пояснює експертка з “Репортерів без кордонів”. “Бо вони можуть розкрити контакти, мережі та основні сфери діяльності людини, які потім обробляються та аналізуються”, – веде вона далі.
Ган побоюється, що не лише ЗМІ, а й іншим особам, які зобов’язані оберігати професійну таємницю, приміром, лікарям чи юристам, стає дедалі важче захищати свої джерела та контакти. “Якщо держава підслуховує, проводити критичне висвітлення подій стає дедалі складнішими”, – констатував він.
Ще одним негативним фактором є те, що, приміром, доступ до викривачів може ускладнитися або навіть припинитися, “оскільки порушуються довірчі відносини”. Однак саме це є головною передумовою для якісної, незалежної та критичної журналістської роботи, пояснює Ган.
Втім, “Репортери без кордонів” та “Товариство громадянських свобод” вбачають загрозу не лише у практиці BND. Ган вважає, що “абсолютно неважливо”, в якій частині світу це відбувається і від якого уряду це походить. Загалом правозахисники розглядають шпигунство проти журналістів як “масоване втручання (в роботу преси. – Ред.) і напад на свободу преси”.
Джерело: DW