Постановка проблеми. Демократія є однією з основ конституційної держави поряд із верховенством права та людськими правами. Ці засади є визнаними європейськими цінностями. Зокрема, у преамбулі Статуту Ради Європи зазначено: «…підтверджуючи свою відданість духовним та моральним цінностям, які є спільним надбанням їхніх народів і справжнім джерелом особистої свободи, політичної свободи та верховенства права, принципам, що становлять підвалини кожної справжньої демократії»[1].
Людські права (human rights), верховенство права (the rule of law) та справжня демократія (genuine democracy) є взаємопов’язаними цінностями, оскільки загроза хоча б одній із них зумовлює необхідність захисту інших. Необхідність застосування заходів захисту конституційних цінностей зумовлена запровадженням відповідних правових режимів, як-от: надзвичайного та воєнного станів.
За умов загрози конституційним цінностям держава має право, а в певних випадках навіть повинна, застосовувати як звичайні, так і надзвичайні (екстраординарні) механізми захисту. До екстраординарних засобів захисту належать люстрація, заборона політичних партій, обмеження свободи слова та мирних зібрань тощо. Водночас звичайними механізмами захисту демократії є вибори та референдум[2]. У зв’язку з цим постає цілком логічне запитання: чи можна застосовувати звичайні механізми захисту демократії за надзвичайних та воєнних умов? Іншими словами: чи можна проводити вибори в умовах воєнного стану?
Актуальність дослідження можливостей проведення демократичних виборів зумовлена суспільно-політичною ситуацією в країні. Варто підкреслити, що Україна сьогодні бореться за свою державність не тільки військовими методами, а й, насамперед, шляхом утвердження демократичних ідеалів, які є невід’ємною складовою конституційної держави. Тому питання реалізації демократичних виборів, безумовно, є актуальним.
Метою статті є визначення можливості проведення виборів за воєнного стану та окреслення умов, за яких вибори вважаються демократичними. Для досягнення мети потрібно виконати такі завдання: по-перше, провести конституційний аналіз можливості проведення виборів за воєнного стану в Україні; по-друге, визначити умови, за яких можливо провести демократичні вибори в Україні з урахуванням принципів виборчого права.
I. Конституційний аналіз проведення виборів за правового режиму воєнного стану в Україні
Вибори – це одна з форм прямої демократії, завдяки якій забезпечується право громадян брати участь в управлінні державними справами та змінність політичної влади. Попри очевидні переваги демократичного правління, XX та XXI століття продемонстрували, що країни, особливо з молодою демократією, є досить вразливими, а тому демократія потребує захисту. Це питання особливо актуальне для України, оскільки ми захищаємо демократію сьогодні.
Проведення виборів за воєнного стану викликає значне здивування. Справді, за умов загрози існуванню держави питання проведення виборів відходить на другий план. Однак час від часу у медіа з’являється питання проведення виборів та змінності влади. Отже, чи можна проводити вибори в сучасних умовах, під час воєнного стану? Якщо так, то як можна забезпечити їхню демократичність? Якщо ж ні, то коли мають бути проведені вибори? У цьому дослідженні ми спробуємо знайти відповіді на ці запитання. Розпочнемо з аналізу норм національного законодавства.
Виходячи з буквального тлумачення тексту Конституції України, заборони на проведення виборів в умовах воєнного чи надзвичайного стану немає. Проте суспільно-політичні зміни в таких умовах несуть певні ризики. Тому цілком зрозумілим та обґрунтованим є задум законодавця щодо забезпечення легітимності повноважень парламенту у разі завершення строку його повноважень під час дії воєнного чи надзвичайного стану. Йдеться про норму частини 4 статті 83 Конституції України, яка встановлює, що в разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану. І хоча Конституція України не містить аналогічного положення щодо повноважень Президента України, статтею 108 Конституції України закріплено, що Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України[3].
Втім, запровадження на території України воєнного чи надзвичайного стану зумовлює встановлення обмежень для реалізації окремих людських прав, наприклад, права громадян брати участь в управлінні державними справами через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії (стаття 38 Конституції України)[4]. Згідно зі статтею 64 Конституції України, це право належить до відносних, тобто не є абсолютним та в умовах, зазначених у цій статті, може обмежуватися. Права і свободи людини та громадянина, ґарантії цих прав і свобод, а також організація й порядок проведення виборів і референдумів визначаються виключно законами України (стаття 92 Конституції України)[5]. Пряма заборона проведення виборів під час воєнного стану встановлена в Законі України «Про правовий режим воєнного стану». У статті 19 цього закону закріплено, що в умовах воєнного стану забороняється: «…проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування…»[6].
Варто зазначити, що будь-яке втручання у здійснення прав, зокрема заборона проведення виборів в умовах воєнного стану, має відповідати принципу пропорційності (міра застосованих обмежень має відповідати необхідності досягнення легітимної мети)[7]. Зокрема, Конституційний Суд України наголошує, що встановлення обмежень прав і свобод людини та громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним[8]. Такої ж думки дотримується Європейський суд з прав людини, який у справі «Aziz v. Cyprus» (2004) постановив, що держави користуються значною свободою, встановлюючи у межах свого конституційного устрою правила, які регулюють парламентські вибори та склад парламенту, і що відповідні критерії можуть змінюватися залежно від історичних та політичних чинників, властивих кожній державі. Ці правила не повинні позбавляти окремих осіб або групи людей можливості брати участь у політичному житті країни, зокрема у виборах до законодавчого органу, право на яке ґарантоване як Конвенцією, так і конституціями всіх Договірних держав[9]. З огляду на це, обґрунтованість визначається такою формулою: наявність легітимної мети та домірність застосованого заходу. Іншими словами, встановлене обмеження повинно мінімально втручатися в людське право. Тобто, поняття обґрунтованості має ширший характер і передбачає не лише дотримання процедури, а й забезпечення результату. Отож, заборона проведення виборів в умовах воєнного стану зумовлена не стільки її визначенням у законі, а насамперед неможливістю проведення демократичних виборів. У такому аспекті варто підкреслити, що проведення виборів не повинно бути самоціллю для держави, оскільки вибори – це демократичний спосіб переходу влади. Саме забезпечення проведення виборів згідно з визнаними принципами права є ознакою їхньої демократичності.
Вибори як форма безпосередньої демократії забезпечують право на участь в управлінні державними справами. І хоча це не єдина форма, оскільки існують інші інструменти (громадські слухання, електронні петиції тощо), вибори є найефективнішою формою участі громадян в управлінні державою. Стаття 21 Загальної декларації прав людини визначає, що кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля має виявлятися в періодичних і нефальсифікованих виборах, що проводяться на основі загального й рівного виборчого права шляхом таємного голосування або через інші рівнозначні форми, які забезпечують свободу голосування (ч. 1, 3 ст. 21)[10]. Аналогічні положення щодо принципів проведення виборів містяться в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права: «кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців» (п. b ч. 1 ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права)[11]. Також статтею 71 Конституції України ґарантовано, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними та відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування[12]. Як видається, державі складно ґарантувати більшість із цих засад в умовах воєнного стану, а в окремих випадках (наприклад, у зоні ведення активних бойових дій) — неможливо. Аналізуючи зазначені норми права, можна зауважити, що принцип прямого виборчого права не є універсальним, а от принципи загального та рівного виборчого права, а також таємного й вільного голосування належать до основоположних. Саме забезпечення основоположних принципів виборчого права ґарантує чесні та справедливі вибори. Пропонуємо розглянути дотримання цих принципів виборів під час війни та під час проведення перших повоєнних виборів.
Найбільше застережень виникає щодо дотримання принципу вільних виборів в умовах воєнного стану. По-перше, забезпечення будь-яких прав громадян України на тимчасово окупованих територіях є неможливим, оскільки вони перебувають поза юрисдикцією України. Хоча статтею 8 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що під час проведення виборів Президента України, народних депутатів України, всеукраїнського референдуму голосування громадян України на тимчасово окупованій території не організовується і не проводиться, а громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, створюються умови для вільного волевиявлення під час виборів Президента України, народних депутатів України та всеукраїнського референдуму на іншій території України[13]. Однак Україна як держава не спроможна забезпечити реалізацію права голосу осіб, які перебувають під окупацією та не мають змоги потрапити на підконтрольні Україні території.
По-друге, варто підкреслити, що в умовах інформаційної пропаганди неможливо забезпечити дотримання принципу вільних виборів. Згідно з пунктом 3 статті 14 Виборчого кодексу України, застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється[14]. Запобігти інформаційному впливу агресора, як-от через використання соціальних мереж (Telegram, Facebook), видається складним завданням. Також виникає низка питань щодо організаційного забезпечення виборів та безпеки учасників виборчого процесу на територіях, прилеглих до тимчасово окупованих, а також у зонах активних бойових дій. Статтею 14 Виборчого кодексу України закріплено засаду вільних виборів: «громадянам України забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні».[15] Вільне волевиявлення можливе лише в умовах забезпечення свободи думки та слова, інформаційної та особистої безпеки виборців. Агресія проти України унеможливлює ґарантування безпеки, адже місця для голосування залишатимуться під постійними загрозами (наприклад, ракетні атаки чи мінометні/гранатометні обстріли).
Наступним принципом виборчого права, без забезпечення якого неможливо ґарантувати справжність виборів, є принцип загальних виборів. Згідно з цим принципом, усі громадяни України, яким на момент голосування виповнилося 18 років, мають право голосу. Водночас виникає питання щодо реалізації свого активного виборчого права внутрішньо переміщеними особами, зокрема на місцевих виборах. Під час воєнного стану ускладнюється реалізація права голосу на виборах також і для військових.
Окрім того, виникає безліч застережень щодо дотримання принципу рівного виборчого права, оскільки виборчі округи неможливо сформувати без дослідження виборчої інфраструктури. При цьому варто враховувати, що на визначення меж виборчих округів передусім має впливати приблизно однакова кількість виборців, а не інфраструктурні чи інші ресурсні аспекти.
Забезпечення таємниці голосування як основоположного принципу потребує ґрунтовних досліджень у разі запровадження альтернативних порядків здійснення волевиявлення, як-от: електронне голосування, голосування за довіреністю чи поштою. Зрештою, існує низка труднощів із дотриманням таємниці голосування таких категорій громадян, як люди з інвалідністю, оскільки їхня кількість під час війни збільшилася.
У нормі статті 71 Конституції України не згадується принцип періодичності виборів, хоча стаття 21 Загальної декларації прав людини та стаття 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права чітко визначають, що вибори повинні бути періодичними. Водночас, у положеннях статті 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права встановлено, що під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов’язань за цим Пактом тільки в такій мірі, в якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов’язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження[16].
Проте дискусійним залишається питання щодо тимчасового характеру такого обмеження (конституційна вимога згідно зі статтею 64 Конституції України). З одного боку, строк обмеження формулюється як «на період дії воєнного стану». Це формулювання конкретизується Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» та Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»». Відповідно до останнього закону, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 90 діб, до 9 листопада 2024 року. З іншого боку, Президент України не обмежений у повноваженнях видавати укази про продовження воєнного стану, а Верховна Рада України – у прийнятті законів про затвердження таких указів. Отже, фактично строк воєнного стану може бути надзвичайно тривалим, що суперечить принципу розумної періодичності виборів.
Враховуючи вищезазначене, встановлення заборони на проведення виборів під час воєнного стану як обмеження принципу безпосереднього волевиявлення народу можна вважати обґрунтованим. Після повномасштабного вторгнення ґарантування втілення загальновизнаних принципів виборчого права на практиці є складним завданням для держави. Тому встановлена законом заборона на проведення виборів у сучасних умовах відповідає легітимній та суспільно необхідній меті.
Разом з тим, виникає питання: чи є це обмеження пропорційним? Звернімося до практики Конституційного Суду України. Конституційний Суд України вважає, що держава, виконуючи свій головний обов’язок – утвердження та забезпечення прав і свобод людини (частина 2 статті 3 Конституції України) – повинна не лише утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, а й вживати належних заходів для забезпечення можливості їхньої повної реалізації кожною особою, яка перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини[17]. Певна річ, обмеження, що застосовуються, мають бути пропорційними, але також держава повинна намагатися мінімізувати їх та зосередити свою діяльність на основній функції – забезпечення людських прав.
Очевидно, що питання проведення виборів під час воєнного стану є дискусійним і неможливим без вжиття державою відповідних організаційно-правових заходів для ґарантування чесних, справедливих, рівних, загальних та вільних виборів. Наявність такої дискусії лише підкреслює важливість питання проведення виборів, адже зазначені перешкоди не зникнуть після війни та потребуватимуть вирішення якомога швидше. Виборчим кодексом України закріплено, що Центральна виборча комісія має оголосити початок виборчої кампанії протягом місяця після скасування воєнного стану[18]. У зв’язку з цим підготовку до повоєнних виборів слід розпочинати негайно, щоб забезпечити право на реалізацію волевиявлення народу відповідно до засад виборчого права. Наступним завданням є визначення кроків, які держава має запроваджувати вже сьогодні для забезпечення демократичних виборів після завершення дії правового режиму воєнного стану.
II. Умови реалізації повоєнних демократичних виборів в Україні
Після відновлення територіальної цілісності та завершення воєнного стану в Україні логічно постане питання проведення повоєнних демократичних виборів. Для збереження української демократії необхідно дотримуватися основних принципів виборчого права. Проведення демократичних виборів потребує вирішення низки організаційних, правових та фінансових викликів. Розгляньмо їх детальніше.
Першим викликом повоєнних виборів є значні фінансові ресурси. Центральна виборча комісія визначила приблизні суми видатків: на проведення виборів Президента України – 5 418,3 мільйонів гривень, а на вибори народних депутатів – 3 745,8 мільйони гривень[19]. У повоєнний період виникатиме питання про потенційні джерела фінансування виборів. Для проведення незалежних виборів держава має самостійно покривати всі витрати, пов’язані з їхньою організацією та проведенням. Венеційська комісія у своїй практиці визначила, що в унітарних державах будь-які витрати, зазнані місцевими органами влади в зв’язку з проведенням загальнонаціональних виборів, оплатою праці членів виборчих комісій, виготовленням бюлетенів для голосування тощо, звичайно покриває держава[20].
Невирішеним правовим питанням залишається визначення раціонального строку, що передуватиме призначенню виборів після завершення дії воєнного стану. Як уже зазначалося, Виборчим кодексом України встановлено, що рішення про призначення виборів, виборчий процес яких не розпочався у зв’язку з введенням воєнного стану, ухвалюється відповідним суб’єктом (а у випадку, якщо для проведення виборів законом не вимагається окремого рішення про їх призначення, – Центральною виборчою комісією) не пізніше ніж через місяць з дня припинення або скасування воєнного стану[21]. Організація повоєнних виборів, безумовно, потребує більше часу, ніж це встановлено чинним законодавством. У висновках дев’ятого Діалогу Жана Моне зазначається: депутати Верховної Ради України погодили, що майбутні вільні та чесні національні вибори (президентські та парламентські) проводитимуться після завершення війни та воєнного стану з достатнім часом для підготовки їх проведення (не менше ніж 6 місяців після закінчення воєнного стану)[22]. Однак Верховна Рада України не ухвалила законопроєкт щодо внесення змін у зазначені положення Виборчого кодексу України. Ймовірно, формулювання «не менше ніж 6 місяців» може стати приводом для маніпуляцій, наприклад, відкладання проведення виборів на невизначений термін. І все ж вибори – єдина форма безпосередньої демократії, за допомогою якої народ може змінювати представників влади мирним, конституційним шляхом. Так, Конституційний Суд України вказує, що визначальне значення для функціонування демократичної держави, її республіканських засад має встановлений Основним Законом України порядок формування органів державної влади, зокрема періодичність їх обрання та призначення[23]. Отже, встановлення розумного строку, після завершення якого мають бути призначені вибори, є важливим завданням для держави.
Поєднання наслідків війни та реалізації повоєнних виборів з дотриманням принципів виборчого права вимагає вирішення низки організаційних викликів. З одного боку, Конституція України ґарантує, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними та відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування[24]. З іншого боку, у повоєнний період виникатимуть труднощі з ґарантуванням більшості названих Конституцією принципів. Які ж умови необхідно виконати, щоб повоєнні вибори вважалися демократичними?
Принцип загального виборчого права, як стверджує Венеційська комісія, полягає у двох аспектах: активному (право обирати) та пасивному (право бути обраним)[25]. У національному законодавстві стаття 7 Виборчого кодексу України присвячена першому аспекту цього принципу. Так, активне право полягає в тому, що право голосу мають громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років. Пасивне право висвітлено у статті 10 Виборчого кодексу України: вимоги до кандидатів згідно з Конституцією України змінюються залежно від посади, щодо якої проводяться вибори[26]. Зокрема, народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років[27].
Аналізуючи принцип загального виборчого права, тобто право обирати, варто розглянути питання реалізації права голосу окремими категоріями громадян України, наприклад, як згадувалося у першій частині статті, внутрішньо переміщеними особами. Сьогодні ми можемо спостерігати, як ця категорія осіб бере активну участь у житті та розвитку територіальних громад. У повоєнний період більшість таких виборців і надалі перебуватиме в «нових» громадах через об’єктивні причини. Важливо забезпечити їхні виборчі права, зокрема на місцевих виборах.
Також необхідно забезпечити право голосу великій кількості виборців, які перебувають за межами території України. Згідно з частиною 1 статті 31 Виборчого кодексу України, закордонна виборча дільниця призначена для організації та проведення голосування виборців, які проживають або на день проведення голосування перебувають на відповідній території іноземної держави. А частина 2 згаданої статті зазначає, що закордонні виборчі дільниці утворюються Центральною виборчою комісією при закордонних дипломатичних установах України, у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України[28]. Візьмемо, наприклад, Республіку Польщу, де утворено чотири виборчі дільниці[29]. Після повномасштабного вторгнення кількість громадян України за кордоном, зокрема в Польщі, перевищує наявну можливість виборчих дільниць забезпечити реалізацію права голосу особам, які перебувають в іноземній державі. Отже, перед повоєнними демократичними виборами стоїть завдання – утворення додаткових закордонних дільниць, а також реєстрація виборців, які виявлять бажання скористатися своїм правом голосу на них. Варто зауважити, що залишається відкритим питання щодо правового статусу таких дільниць (поширення національного законодавства на території додаткових закордонних виборчих дільниць).
Непростим завданням для держави також є забезпечення права голосу військовослужбовців. Пріоритетним має бути завдання забезпечити право голосу тих, хто ціною життя захищає демократію. Потенційні загрози з боку агресора зумовлюють необхідність ґарантування захисту кордонів, що буде причиною відсутності військових за місцем виборчої адреси. Велика кількість військових несе військову службу за межами своїх військових частин. Тому держава повинна забезпечити реалізацію їхніх виборчих прав за фактичним місцем служби. Хоча готового «рецепту» проведення повоєнних виборів в Україні не може бути з огляду на унікальний досвід нашої держави, все ж спробуємо проаналізувати відповідний досвід іноземних держав. Безумовно, перед нами стоїть також важливе завдання – ґарантування прав звільнених, депортованих та полонених осіб. Їхня участь у повоєнних виборах – це не тільки дотримання принципів виборчого права, а й збереження духу української демократії.
Вибори США 1944 року — унікальна історична подія. Мільйони американців воювали за межами свого континенту, проте мали змогу проголосувати на президентських виборах. З цього приводу Ф. Рузвельт зазначав: «Нам, в Америці, де всі наші інституції настільки стійкі, важко усвідомити драматичний характер того факту, що всього за кілька коротких тижнів американський народ віддасть свої голоси на абсолютно вільних виборах під час війни»[30]. Солдати могли віддати свій голос за обраного ним кандидата в порядку, визначеному Законом «Про голосування солдатів» 1942 року (The 1942 Soldier Voting Act)[31]. Цим актом було ґарантовано право голосу військових за допомогою офіційного федерального військового бюлетеня, який надсилався спеціальною поштою до фактичного місця несення служби. Розповсюдження таких бюлетенів поштою було поширеним методом минулого століття. Повоєнні вибори в Україні можуть передбачати інший сценарій, наприклад, забезпечення голосування на звичайних виборчих дільницях, розташованих поза межами дислокації військових частин тощо. У такому разі військовослужбовця може бути внесено до списків виборців згаданих дільниць щонайменше за три дні до дня голосування за поданням самого військового чи командира відповідного підрозділу.
Принцип вільних виборів згідно зі статтею 14 Виборчого кодексу України визначається так: «Громадянам України забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні»[32]. Виборці мають бути захищені від залякування або обмежень, які б перешкоджали їм голосувати або віддавати свій голос відповідно до своїх намірів, незалежно від того, від кого виходять такі погрози — від влади чи від окремих осіб; таким діям держава зобов’язана запобігати та карати їх[33]. Безсумнівно, для вільних виборів потрібно ґарантувати особисту безпеку громадян. І хоча йдеться про повоєнні вибори, відновлення територіальної цілісності держави не є повною ґарантією безпеки. Для ґарантування безпеки виборців від потенційних загроз необхідним кроком є забезпечення виборчих дільниць укриттями.
Принцип чесних (справедливих) виборів закріплено статтею 19 Виборчого кодексу України. Чесні та справедливі вибори забезпечуються дотриманням основних принципів виборчого права, належним виконанням виборчих процедур і механізмів, точним і достовірним встановленням результатів[34]. У світлі цього постає питання оновлення даних Державного реєстру виборців (далі — Реєстр). Суть проблеми не лише в ідентифікації кожного виборця, а й в актуальності його даних, а також у необхідності забезпечити діяльність незалежних органів адміністрування виборів на деокупованих територіях.
Одним з органів адміністрування Реєстру є регіональні органи адміністрування Державного реєстру виборців. Згідно з пунктом 11 статті 14 Закону України «Про Державний реєстр виборців» такі органи здійснюють організаційну підтримку, забезпечують взаємодію місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, закладів, установ та організацій щодо створення та ведення Реєстру, контролюють виконання рішень розпорядника Реєстру. Регіональний орган адміністрування Реєстру має доступ до статистичних відомостей Реєстру[35]. Такий орган мав би здійснювати оновлення Реєстру шляхом внесення змін, а також нести повну відповідальність за збереження та достовірність цих даних. Дані Реєстру виборців можуть значною мірою не відповідати дійсності через брак інформації щодо кількості загиблих та безвісно зниклих жителів цих територій. Унаслідок цього така ситуація може призвести до порушення принципу чесних та справедливих виборів, а результат голосування не вважатиметься точним і достовірним. Одним зі шляхів вирішення проблеми актуальності даних у Реєстрі може бути запровадження автоматичної системи внесення даних до Реєстру; звірення даних Реєстру з даними про загиблих та безвісно зниклих у передвиборчий період; оцінювання кадрового забезпечення органів адміністрування реєстрації виборців тощо.
Принцип таємного голосування розкривається через заборону контролювати зміст волевиявлення виборців, встановлювати чи розголошувати зміст волевиявлення конкретного виборця будь-яким чином. Як зазначалося, забезпечення принципу таємного голосування набуває актуальності під час запровадження електронного голосування. Венеційська комісія з цього приводу зазначає, що електронні методи голосування мають бути безпечними та надійними. Їх вважають безпечними, якщо система може протистояти спробам навмисного злому, а надійними — якщо вони здатні функціонувати автономно, незалежно від будь-яких збоїв в апаратному й програмному забезпеченні. Крім того, виборець має бути здатним отримати підтвердження, що він проголосував, і мати змогу за потреби виправити допущену під час голосування помилку без порушення таємниці голосування. До речі, Виборчий кодекс передбачає використання інноваційних технологій у виборчому процесі[36].
Зруйновані агресором міста, зокрема інфраструктура, унеможливлять проведення виборів на цих територіях шляхом голосування виборцями з безпосередньою присутністю на дільницях. Електронне голосування ж, як альтернатива, має ризики порушення принципу таємного голосування. У науці представлено технічні рішення щодо побудови системи дистанційного голосування в Україні з урахуванням міжнародних вимог та наявної технології проведення виборів[37]. У місцях, де держава буде неспроможною забезпечити голосування на дільницях, електронне голосування, яке не суперечитиме принципам виборчого права, може стати гідною альтернативою.
Висновки. Аналіз обмеження виборів в умовах правового режиму воєнного стану дає змогу зробити висновок, що встановлена заборона на їх проведення як обмеження народного волевиявлення відповідає принципу пропорційності. Спричинена повномасштабним вторгненням суспільно-політична ситуація в Україні не дає державі змоги належно ґарантувати реалізацію основоположних принципів виборчого права. Отже, обмеження виборчого права в сучасних умовах в Україні відповідає легітимній та суспільно необхідній меті й є обґрунтованим. Водночас визнання обмеження людських прав пропорційним є недостатнім. Держава має докласти всіх необхідних зусиль, щоб ґарантувати ці права повною мірою. Тому підготовку до майбутніх виборів необхідно розпочинати якомога швидше, щоб повоєнні вибори були демократичними та проведеними з дотриманням основоположних принципів виборчого права. Для цього потрібно вирішити низку правових, організаційних та фінансових питань. Проведення виборів не має бути самоціллю для демократичної держави; вибори мають бути чесними та справедливими, що забезпечується дотриманням принципів виборчого права.