Правова революція. Інтерв’ю із Станіславом Шевчуком


Підписатися, щоб отримувати повну версію журналу

Станіслав Шевчук

Голова Конституційного Суду України, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України

Станіславе Володимировичу, Ви стали суддею Конституційного Суду, одразу подій, що відбулися на Майдані під час Революції Гідності. Березень 2014 року, я пам’ятаю цей хвилюючий момент, коли Ви і ще троє Ваших колег приймали присягу у залі Парламенту, з якими емоціями Ви тоді переживали той момент, і як з нинішньої позиції ви оцінюєте те, що відбулося тоді? Який ефект маємо сьогодні в контексті руху конституційного правосуддя до тих стандартів, додержання яких ми всі очікуємо ?»

Так, пригадую ці події, це було 13 березня 2014 року, коли я складав присягу разом зі своїми колегами, а це судді: Ігор Сліденко, Сергій Сас та Микола Мельник. Дійсно, коли вийшов на трибуну парламенту, зачитуючи текст присяги, мене мов пронизав електричний струм. Це настільки були хвилюючі моменти! Це, по-суті , вершина для кожного правника, але справа була не лише в кар’єрі, справа була в тих подіях, які відбувались. Ще раз прокручуючи назад цей час, у якому все відбулось, я вважаю, що все було правильно зроблено, необхідно для нашої держави, щоб захистити нас, державу під час цих переломних подій. Але державу потрібно не тільки захищати, а й розвивати щодня, кожним своїм рішенням, своїми позиціями, бо я як професор розумію, наскільки важливі слова, які говориш студентам. Тут відповідальність ще більша. Тому я зі своїми колегами усвідомлюємо відповідальність за захист української державності і за розвиток конституційної демократії.

А за цей час, який Ви вже в Суді, чи відчуваєте ви, що Вам вдалося досягти якихось результатів, хоча б частини з тих, про які люди мріяли на Майдані?

Прийнятий новий закон про Конституційний Суд, внесені дуже важливі зміни до Конституції, в тому числі – запровадження конституційної скарги. Великі надії я покладаю на новели щодо конкурсного відбору суддів, які вже продемонстрували перші результати. Щоб, дійсно, до Суду прийшли не політики або особи без біографії, а люди відомі, з гідністю та професійною честю. Щоб відстоювати конституційні цінності та принципи, потрібні певна хоробрість та послідовність. З іншого боку, я б не розмежовував своїх колег на певні фракції, ніби, що є кращі судді або погані судді – це шлях в «нікуди». Ми всі дивимось вперед і наша мета – побудувати справжній Європейський Конституційний Суд, а мета справжнього Конституційного Суду – це захист свободи і захист фундаментальних прав людини.

Ми добре пам’ятаємо, що у 2010 році (це тільки один з епізодів), на жаль, саме Конституційний суд став одним із тих елементів, сегментів цілої програми з узурпації влади. Це вже не секрет, і власне, без рішення 30 вересня 2010 року навряд чи попередньому президенту вдалось би так стрімко узурпувати владу і призвести до наступних трагічних подій, які ми спостерігали. Що, все ж, на вашу думку, має вселяти в нас більшу надію, що ситуація не повториться і Конституційний Суд сучасного зразка, попри усі проблеми, почне виконувати цю високу місію, про яку Ви сказали?

Державну владу неможливо узурпувати без рішення Конституційного Суду у тій країні, де є Конституційний Суд. Як правило, узурпація влади відбувається під видом квазі-легітимності рішень Конституційного Суду, що владна верхівка робить усе згідно Конституції. Насправді є вищі цінності, які стоять над правителями, і вони містяться в Конституції. Саме ці цінності покликаний захищати Конституційний Суд. Це не лише формальний аспект захисту відповідно до тексту Конституції, але й відповідно до цінності конституції. Дійсно, ми зараз знаходимось на непростому етапі перехідного періоду. Моя особиста думка, що шляху назад у нас немає і не буде. Відбулась Революція Гідності, де була сформована, саме зараз, сучасна політична українська нація від Ужгорода до Харкова. І саме навколо чого саме об’єднались люди? На фоні просто абстрактних речей: Європейський Союз, високі пенсії, а перш за все – це свобода, яка існує лише за умов української державності. Тобто влада має бути демократична, а людина – вільна! Це запорука зростання і зміцнення нас усіх.

Дуже цікаві речі ви говорите, справді, без Конституційного Cуду говорити про демократизацію жодної держави – просто нереально і ми маємо приклади своїх сусідів, багатьох держав пострадянського табору, якщо можна так сказати. Найбільш одіозним прикладом можна назвати Російську Федерацію та Конституційний Суд Російської Федерації. Як, на вашу думку, можна опуститися до такого рівня нівелювання права, і що ваші колеги думають щодо потенційного спілкування з представниками так званих псевдоконституційних судів?

Як я вже сказав, присягу ми склали 13 березня, а 14 березня ми уже винесли рішення щодо неконституційності Кримського референдуму, оскільки це пряме порушення Конституції. Для питань територіальної цілісності необхідне проведення всеукраїнського референдуму, а не локального. Це явне порушення Конституції! Трохи згодом ми прийняли рішення про неконституційність декларації про незалежність Автономної Республіки Крим. Це були два рішення одразу після нашого приходу Конституційного Суду, це були важливі рішення, які підкреслили те, що Конституційний Суд є, але наступні події, звичайно, були жахливими: Росія анексувала нашу суверенну територію і розв’язала після цього війну на Донбасі. Але хто почав війну на Донбасі? Не Стрєлков, на мій погляд, з парамілітарними угрупуваннями, це почав Конституційний Суд Російської Федерації (один із ініціаторів), оскільки якщо б він поставив запобіжник і виконав свою роль як суду, не було б анексії Криму, не було б війни на Донбасі. Адже 19 березня 2014 року вони прийняли рішення, фактично визнавши міжнародну правосуб’єктність Республіки Крим, тобто Крим як державу, яка приєднується до Російської Федерації. В них є спеціальний закон щодо прийняття нових суб’єктів федерації і до цього потрібний висновок Конституційного суду, якщо висновок був би негативний – нічого б не відбулося: не було б стільки смертей, мільйони біженців тощо.
Ми розірвали меморандум про співробітництво з Конституційним Судом Російської Федерації. З того часу ніяких контактів. Можливо, наші колеги у відставці підпільно контактують, але ми усвідомлюємо себе частиною української еліти, яка має відповідати за українську державність першочергово. Це було перше рішення серед органів державної влади, яким було заявлено, даючи мотивацію, що Конституційний Суд Російської Федерації «заплющив очі», не проаналізував всю систему, в тому числі не лише міжнародне право, а й нахабно діяв щодо нас. Яке може бути співробітництво, якщо вони знали, що наше рішення було про неконституційність референдуму. Звичайно, вони це розуміли і, звичайно, з «судом Зоркіна» все зрозуміло, не дарма українська держава застосувала до них санкції. До цього хочу додати про небезпеку використання демократичної інституцій з метою зміцнення авторитарного режиму. І стільки зараз «Зоркіних» ходять серед нас і чекають свого часу. Вони є. Ми маємо пам’ятати про це.

Дуже цікаву Ви річ сказали про те, що так звані «Зоркіни» ходять серед нас, вони хочуть влади, вони готові все для цього робити і для них такі цінності як право та демократія, про які говоримо – це порожні слова, до яких вони ставляться іронічно, скептично і т. д. Я в цьому плані хотів уточнити: березень 2014, ваше призначення, рішення одне, друге, пішла така емоційна хвиля, народ повірив, що Конституційний Суд може стати тією перешкодою, яка більше не допустить навіть схожих подій, що були в минулому, але за якийсь час цей ажіотаж навколо потенціалу Конституційного Суду спав, більше того, ми знаємо, що був тривалий період (10 місяців) коли жодного рішення Конституційний Суд не прийняв. Ця криза уже позаду ?

Тут можна багато чого написати в своїх мемуарах…, але треба розуміти, що, дійсно, без Конституційного Суду не може бути конституційної демократії та конституційної державності. Це очевидні речі, для тих, хто розуміє. Він – абсолютно необхідна інституція в нашій державі, ефективна інституція. Але існує ряд перешкод. Перша і, на мою думку, найважливіша та, що Україна з моменту набуття незалежності розвивалась не як демократична ліберальна держава, а як постфеодальна, де Конституційний Суд був бутафорським органом певною мірою. Ми пам’ятаємо про перший склад Конституційного Суду, ті ж самі були надії, що Ви казали, і ряд рішень, які правильні, цікаві. Я працював в той час науковим консультантом в цьому судовому складі, був науковим консультантом професора Мартиненка, на жаль, він вже не з нами. Друга проблема, що періодично в суді можна спостерігати полярно протилежні погляди суддів. Конституція – складний текст, вона не завжди передбачає конкретну відповідь, як, наприклад, у кримінальному кодексі чи в кодексі про адміністративні правопорушення, це світогляд на певні речі, а це не так просто шукати консенсусу щодо світогляду.

Я думаю, з часом, як Ви сказали, можливо, швидше, ніж в мемуарах, ми зможемо про це говорити детальніше. Ви згадали наших західних партнерів. Я знаю, що Ви робите багато в сфері міжнародної співпраці, зустрічаєтесь не лише з колегами правниками, конституціоналістами, а й з главами держав. Серед таких була і Даля Грибаускайте, для кожного українця непересічна особистість. Які у вас враження від цієї зустрічі? Чи відчуваєте готовність Європи, в тому числі в особі Грибаускайте, і далі підтримувати Україну на шляху до реформ, незважаючи на проблеми, про які з Вами говоримо?

Якщо б усі країни Європи мали б таких лідерів як Даля Грибаускайте, то ситуація була б зовсім іншою щодо розуміння цієї проблеми, що нависла над всією Європою, як у 1939 році. Таких політиків не так багато, але вони є. Дійсно, президент Литви такий, певною мірою, зразок підтримки державності. Хоч Литва невелика країна, вона робить багато для нас на міжнародній арені, про що я сказав і за що подякував від нашого імені: за послідовну підтримку України в поновленні територіальної цілісності і засудження дій агресора. На початку жовтня відбувся великий світовий конгрес, вперше Європа приймала майже 100 конституційних суддів. Оскільки Литва запровадила санкції та підтримала нас на такому форумі міжнародного рівня, не був допущений Конституційний Суд Російської Федерації. Мотивація проста. Який може бути діалог з агресором, що вчинив міжнародний злочин. Це була аргументація наших колег, але не всі європейські країни (суди) та міжнародні організації зрозуміли це, більше того, почали засуджувати Литву за те, що не допустили Російську Федерацію до конгресу, аргументувавши, що потрібно вступати в діалог.

Тобто ми можемо говорити, що Європа не така вже й неодностайна щодо України ?

Є таке враження, що вони інколи повторюють слова про свободу, демократію та верховенство права, як якусь мантру, це абстракції для них, спосіб залишатись на посадах, а як тільки виникає прецедент, казус, коли ці принципи грубо, брутально порушуються, то вони не можуть вийти із зони комфорту. Конституційний Суд Чехії був одним із тих, хто виступав за допуск Конституційного Суду Російської Федерації на форум. З усіх європейських країн Чехія була єдиною, яка на своєму сайті висловила занепокоєння щодо відсутності на конгресі Конституційного Суду Росії. Це мене дуже здивувало, бо пам’ятаю фото 1959 року – Чехословаччина, вторгнення радянських військ, коли жителі Праги писали білою фарбою на танках, бронетехніці слова: «Русские, возвращайтесь домой».

Схожа ситуація (звичайно, з відмінностями, бо внутрішньополітична ситуація зовсім інша) з Польщею. Ми бачимо, що Конституційний трибунал Польщі останнім часом суттєво постраждав у своєму авторитеті і впливі на внутрішню ситуацію у країні. Ми чудово знаємо різницю між демократичною і недемократичною Польщею. І кожен українець, який живе, чиї батьки і діди жили на території Західної України, і те, що ми усі зараз спостерігаємо, коли тиск зі сторони певних політичних сил на Конституційний трибунал так само нівелює його величезний доробок, який був ще з 80-тих років. Якась тривожна тенденція, Ви її спостерігаєте?

Так, це називається «політичний популізм», я спостерігаю це і в Україні. Дуже багато популізму, дуже мало професіоналізму. А те, що відбулось в Польщі, Угорщині та в інших країнах, та й по суті з нашим Конституційним Судом до Революції Гідності, показує лише наскільки слабкі конституційні суди перед владою. Бо що можуть суди? Вони можуть лише приймати рішення, але мають робити це гідно та відповідально. Якщо ти не можеш гідно приймати справедливі рішення, то не можеш бути суддею!

Іншими словами, не достатньо бути освіченим, мати знання, треба ще й мати характер.

Безумовно, освіченість та знання можуть зашкодити тоді, коли немає гідності.

Попередні проблеми з Конституційнийним Судом призвели до трохи дивної ситуації, коли на арену на заміну функціям Конституційного Суду виходять такі інституції, які не мали б безпосередньо ці функції виконувати. Я маю на увазі дуже поважну в Україні інституцію «Венеціанська комісія за демократію через право». Я часто спостерігаю, що для багатьох політиків висновок Венеціанської комісії є на порядок важливішим і має більш офіційне значення, ніж рішення Конституційного Суду. Як ви оцінюєте цей очевидний дисбаланс? І, наскільки мені відомо, у багатьох країнах висновки Венеціанської комісії поважаються, але їх значення ніхто не перебільшує.

Погоджуюся з вами. По-перше, ця гіперболізація рівня Венеціанської комісії деколи додає роботи і нам, суддям Конституційного Суду, і вам, науковцям, що політики не довіряють своїм інституціям, а звертаються до зовнішньої легітимності. Це тривожна тенденція, коли ми щоразу маємо звертатись до Венеціанської комісії і сприймаємо їх висновки як абсолютну істину, а абсолютної істини не існує, є лише шляхи наближення до неї.

Я, напевне, не помилюсь, що скликання Конституційного Суду після Майдану є найбільш продуктивним в плані окремих думок, і Ви також один із найбільш активних авторів окремих думок, де висловлюєте свою незгоду з рішеннями Конституційного Суду. Яку цінність Ви бачите в окремих думках? Які рішення Ви б виділили впродовж останнього часу, у яких, Ви вважаєте, суд помилився, і в подальшому варто було б виправити цю позицію?

Як казали колишні керівники Конституційного Суду: «Окрема думка судді Конституційного Суду – це прояв слабкості судді, який не зміг переконати своїх колег, що не підтримували його думку, тоді він викладає окрему думку». Насправді це нерозуміння складності розвитку конституційного права і не тільки. Конституційне право більш сфокусоване на цінностях, принципах, ідеях, які треба обгрунтувати. Одна з ознак верховенства права, що рішення має бути обгрунтовано, мотивовано всебічно. Я був сам автором деяких окремих думок, не тільки тут. Я писав окрему думку по важливому рішенню «Шмушкович проти України», коли був суддею Європейського Суду. Окрема думка – це фактор розвитку права. Може статися так, що ідеї, закладені в окремій думці, будуть закладені в наступних рішеннях як основа. Тоді вона нестиме навантаження нормативності (обов’язковості).

Яку роль Ви відводите Голові Конституційного Суду у справі утвердження верховенства Конституці України ?

Питання Голови Конституційного Суду якраз пов’язане з питанням розвитку Конституційного Суду. Оскільки це не адміністратор, що вирішує скільки потрібно палива для машин чи скільки потрібно паперу для рішень. Це спрощене розуміння Голови, бо скрізь прийнято, що Голова – це носій певної ідеології розвитку юриспруденції суду. Суддя має бути таким, що задає напрямок розвитку суду, а не той, що лише здійснює адміністративну діяльність. З іншого боку, зрозуміло, що не можна нав’язувати суддям як приймати рішення, але їх треба захоплювати інтелектуальними ідеями і баченням загального процесу – як має розвиватися Україна, утверджуватися конституційні права і Конституцій Суд України.

Очевидно, щодуже великі надії щодо підвищення ефективності захисту прав людини в Україні покладаються на конституційну скаргу. Коли, Ви прогнозуєте, будуть реально розглянуті перші конституційні скарги ? Чи погоджуєтесь Ви, що це унікальна можливість для Конституційного Суду заслужити справді великий суспільний авторитет ?

Так, погоджуюсь. Коли ми святкуємо День Конституції, він не для людей, він для естеблішменту, де збираються вищі посадові особи держави і, умовно кажучи, покладають квіти до постамента Пилипа Орлика. Ось це і все. Цього замало. Треба, щоб кожен українець знав, що в нього є конституційні права, на сторожі яких стоїть Конституційний Суд першочергово. Бо по суті Конституційний Суд – це суд над законами. Він повинен захищати людину від держави, і це дійсно шанс на повернення авторитету. Якщо порівняти інші країни, де є конституційна скарга, то 90-95% цих справ розглядюється судами, і там, де це відбувається, День Конституції – загальнонародне свято, а не привід з’їздити на дачні ділянки. На жаль, у нас є така тенденція, але я залишаюсь оптимістом. Це можна зламати, і ми повинні це зробити.

І на завершення. Яким Ви бачите Конституційний Суд України через п’ять років? Я розумію, що прогнози – це справа невдячна, але за вашими відчуттями?

Це буде авторитетний поважний орган, якому буде довіряти переважна більшість всіх українців. Він буде міцно стояти на захисті прав людини від держави.