Забороняючі приписи перегляду конституції в системі гарантій її забезпечення



УДК 342.41

Євгенія Черняк

кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка

АНОТАЦІЯ

Розглянуто механізм внесення змін до конституції. На основі порівняльно-правового аналізу досліджено питання доцільності встановлення ускладненої процедури внесення змін до конституцій порівняно з тією, що стосується звичайних законів, а також недоторканності статей конституції, які регулюють цю процедуру.
Ключові слова: Конституція, зміни до Конституції, конституційна поправка, перегляд конституції, гарантії забезпечення конституції, модернізація конституції.

SUMMARY
НАЗВА_СТАТТІ_АНГЛІЙСЬКОЮ
АВТОР_АНГЛІЙСЬКОЮ
РЕГАЛІЇ_АНГЛІЙСЬКОЮ

The article deals with the mechanism of the constitution amending. On the basis of a comparative legal analysis, the issues of the appropriateness of establishing a complicated procedure for amending the constitutions, as compared with the ordinary laws, as well as the inviolability of articles of the constitution that regulate this procedure, are being investigated.
Key words: Constitution, constitution changes, constitution amendments, constitution review, guarantees of the constitution, modernization of the constitution.

Гарантії забезпечення конституції – це чинники, якими обумовлене реальне здійснення конституційно встановлених норм. Їх мета – досягнення режиму конституційної законності. Високий ступінь стійкості конституції сприяє утвердженню конституційної законності. Водночас, трансформаційні процеси, особливо в країнах молодої демократії, доволі часто призводять до необхідності вибору між динамізмом політичних процесів, що відбуваються в країні на певному етапі її розвитку, та збереженням стабільності політичної системи. З погляду конституційної доктрини, зміни до конституцій допомагають текст конституції узгодити відповідно до волі суверенної нації.
Серед вітчизняних учених, які своїми дослідженнями зробили вагомий внесок у розкриття феномену конституції загалом та питань перегляду конституцій зокрема, можна назвати Д. М. Бєлова, Ю. М. Бисагу, Ф. В. Веніславського, О. В. Константого, З. І. Лунь, Н. М. Колосову, І. В. Корейбу, П. М. Рабіновича, М. Д. Савенка, А. О. Селіванова, П. Б. Стецюка, Д. П. Тарана, М. В. Тесленко, Ю. М. Тодику та інших. Виробленню сучасних підходів до розкриття сутності конституційних процесів, ефективних механізмів їх здійснення сприяли концепції, напрацьовані зарубіжними вченими. Наприклад, Жорж Л’є-Во описав феномен «конституційної підробки» (fraude a la constitution) – спробу приховати намір знехтувати духом конституції шляхом суворої легалістської прихильності до її текстуальних правил [8, р. 116, 145]. Давід Ландау розробив концепцію зловживання конституціоналізмом, визначивши її як «використання механізмів зміни конституції з метою зробити державу менш демократичною, ніж раніше» [5, р. 189–260]. У працях У. Мерфі, Дж. Раулса, К. Шмітта наведені переконливі аргументи на користь необхідності розмежування конституційних поправок та конституційного перегляду, які хоча і є різновидами зміни конституції, суттєво відрізняються за метою та наслідками. Проблематику конституційних поправок та контролю за їх конституційністю порушували у своїх працях Л. Гарліцкі, Р. Уітц, Г. Якобсон та інші.
У наукових джерелах, які присвячені питанням конституційного перегляду та модернізації сучасних Конституцій, поширеною є думка про необхідність запобігання хаотичним змінам Конституцій. У статті розглянуто один із засобів подолання вищезгаданої хаотичності – захист від звичайної процедури конституційних приписів, якими регулюють правила внесення конституційних змін. Метою цієї статті є на основі порівняльно-правового дослідження розглянути питання доцільності встановлення ускладненої процедури внесення змін до конституцій порівняно з тією, що стосується звичайних законів, а також недоторканності статей конституції, які регулюють цю процедуру. У статті зроблено спробу довести доцільність та ефективність існування підвищених вимог для захисту правил внесення конституційних змін як одного з дієвих засобів уникнення їх хаотичності.
За юридичним механізмом здійснення процедури внесення змін до Конституцій (у т. ч. шляхом прийняття конституційних поправок) у сучасному конституційному праві прийнято розглядати як таку, результат упровадження якої легше досягати порівняно з механізмом прийняття нових Конституцій. Л. Гарліцький слушно зазначив, що роль конституційних поправок закінчується там, де необхідним стає прийняття нової конституції [16, с. 89]. Принагідно зазначимо, що механізм перегляду Конституцій шляхом прийняття їхніх нових редакцій не завжди є урегульованим на рівні конституційних приписів (Конституція України 1996 року не є винятком). Незалежно від способів зміни конституції головною залишається мета, задля якої ці зміни впроваджують, а саме: забезпечення не лише легальності конституції (її прийняття згідно з встановленою законом процедурою), але і її легітимності (справедливості, виправданості в ставленні до неї населення, ефективності). Конституція має бути документом, який об’єднує, а не розділяє (з цієї причини до конституційного процесу необхідно залучати якомога більше верств населення через різні юридичні механізми).
Оголошення основних, найважливіших, на думку засновника, конституційних положень такими, що не підлягають зміні, є однією з правових гарантій стабільності конституції, яка забезпечує необхідний ступінь її статичності. Водночас, у науковій літературі відзначають той факт, що найбільш жорсткі конституції, тобто конституції, що містять велику кількість норм, які не підлягають зміні взагалі або змінюються в ускладненому порядку, найбільше схильні до скасування та прийняття нової конституції [19, с. 77]. З огляду на означені тенденції питання про роль забороняючих приписів у процесі зміни конституційних положень не втрачає своєї актуальності.
За змістом забороняючі приписи щодо внесення змін до Конституцій держав, у яких закладені процедури «внесення змін» або «поправок», можна поділити на 3 групи: 1) за предметом (або змістом окремих конституційних положень); 2) за часом дії; 3) за обставинами (або застереженнями ситуаційного характеру).
1) За змістом окремих конституційних положень. Широкого розповсюдження набула практика оголошення основних, найважливіших з погляду засновника, конституційних положень такими, що не підлягають зміні. Аналіз відповідних статей більшості конституцій сучасних держав свідчить про те, що, як правило, не підлягають перегляду положення, які закріплюють конституційні принципи, що становлять основи конституційного ладу, інститут прав і свобод людини, порядок зміни конституції. При цьому рамки обмеження за змістом в окремих країнах цілком відмінні. Деякі конституції обмежуються вказівкою на один чи декілька об’єктів, які не підлягають зміні (наприклад, у Франції та Італії – це республіканська форма правління). Частина 1 статті 220 Конституції Республіки Конго до таких об’єктів відносить: республіканську форму правління, всезагальне виборче право, представницьку форму правління, термін перебування на посаді Президента Республіки, незалежність судової влади, плюралізм політичних партій та профспілкових організацій [15]. Згідно з частиною 2 статті 220 Конституції Республіки Конго формально забороненою є будь-яка конституційна поправка, метою або наслідком якої є зменшення обсягу індивідуальних прав і свобод, а також зменшення привілеїв для провінцій та децентралізованих територіальних об’єднань.

Підписатися, щоб отримувати повну версію журналу

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Конституция Азербайджанской Республики, принята на всенародном голосовании (референдуме) 12 ноября 1995 года, вступила в силу 27 ноября 1995 года. [Электронный ресурс] // Официальный сайт Президента Азербайджанской Республики. – Режим доступа : http://ru.president.az/azerbaijan/constitution. (Рус.яз.)

  2. Конституция Российской Федерации, принята всенародным голосованием 12 декабря 1993 г. с посл. правками // Официальный интернет-портал правовой информации Российской Федерации. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://pravo.gov.ru/konstituciya/index.html. – Дата доступа: 20.03.2018. (Рус.яз.)

  3. Конституция Японии, вступившая в силу 3 мая 1947 г. [Текст] // Конституции зарубежных государств: Великобритания, Франция, Германия, Италия, Европейский Союз, Соедин. Штаты Америки, Япония, Индия: учеб. пособие / [сост. сб., пер., авт. введ.и вступ. ст. В. В. Маклаков]. – 5-е изд., перераб. и доп. – Москва : Волтерс Клувер, 2006. – C. 395–408.

  4. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 30 верес. 2016р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – Київ : Паливода А. В., 2016. – 76 с.

  5. Про внесення змін до Конституції України : Закон України від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст. 44.

  6. The Constitution of the Democratic Republic of the Congo, adopted by the National Assembly on May 13, 2005, and approved by the Congolese people by the referendum of December 18 and 19, 2005. [Elektronic resource]. ‒ Access mode : http://www.constitutionnet.org. (in English)

  7. The Constitution of the Portuguese Republic, adopted on April 2, 1976, and entered into force on April 25, 1976 (with next revisions). [Elektronic resource]. ‒ Access mode : http://www.tribunalconstitucional.pt/tc/conteudo/files/constitu- icaoingles.pdf. (in English).

  8. The Venice Commission at its 81st Plenary Session (Venice, 11–12 December 2009) (No. 469/2008, CDL-AD(2010)001); Opinion no.720/2013 on the Fourth Amendment to the Fundamental Law of Hungary adopted by the Venice Commission at its 95th Plenary Session (Venice, 14–15 June 2013), CDL-AD(2013)012; Opinion no.692/2012 on the Revision of the Constitution of Belgium adopted by the Venice Commission at its 91st Plenary Session (Venice, 15–16 June 2012), CDL-AD(2012)010.

  9. В Японии одобрили законопроект о референдуме по изменению конституции. [Электронный ресурс]: Официальный сайт информагентства «РИА Новости». – Режим доступа : https://ria.ru/world/20070514/65420402.html (дата обращения: 15.05.18). – Название с экрана.

  10. Волошин Ю. О. Конституційна реформа та модернізація в сучасній державі в умовах європейської інтеграції: проблеми теорії і практики: монографія / Ю. О. Волошин, О. М. Пересада. – Одеса : Фенікс, 2013. – 208 с.

  11. Гарлицкий Л. Неконституционные поправки к конституции: существует ли проблема и найдется ли решение? / Л. Гарлицкий, З. Гарлицкая // Сравнительное конституционное обозрение. – 2014. – № 1 (98). – С. 86–99.

  12. Савенко М. Конституційний контроль змін до Конституції України / М. Савенко // Вісник Конституційного Суду України. – 2011. – № 4–5. – C. 179–184.

  13. Ставнийчук М. В поиске «стрелочников». Операция «Публикация». О новейших взглядах на захват власти / М. Ставнийчук // Информационно-аналитический еженедельник «Зеркало недели». – 2017. – № 34 (330). – С. 2.

  14. Тодика Ю. М. Конституція України: проблеми теорії і практики : монографія / Ю. М. Тодика. – Харків : Факт, 2000. – 608 с.

  15. Хабриева Т. Я. Теория современной конституции / Т. Я. Хабриева, В. Е. Чиркин. – Москва : Норма, 2005. – 320 с.

  16. Шаповал В. Н. “Что нам стоит автономию построить…” / В. Н. Шаповал // Информационно-аналитический еженедельник “Зеркало недели”. – 2017. – № 32 (328). – С. 3.

  17. Cabinet Decision on Development of Seamless Security Legislation to Ensure Japan’s Survival and Protect its People, July 1, 2014 (Provisional Translation) [Electronic resource]. – Аccess мode : http://japan.kantei.go.jp/96_abe/decisions/2014/__icsFiles/afieldfile/2014/07/03/anpohosei_eng.pdf. – Title from the screen. – Date of appeal: 17.05.2018.

  18. Grimm D. Defending Sovereign Statehood against Transforming the European Union into a State // European Constitutional Law Review. – 2009. – Vol. 5. – No. 3. – P. 353–373, 359–360.

  19. Landau D. Abusive Constitutionalism / D. Landau // University of California Davis Law Review. – 2013. – Vol. 47. – No 1. – P. 189–260.

  20. Liet-Veaux G. La «fraude a la constitution»: Essai d’une analyse juridique des revolutions communautaires recentes: Italie, Allemagne, France / G. Liet-Veaux // Revue du droit et de science politique en France et a l’etranger. – 1943. – Vol. 59. – Р. 104–150.