Територіальна автономія, регіоналізація та проблеми політичної сецесії в Європі



УДК 342.15+342.32+341.218

Олена Бориславська

співредактор Українського часопису конституційного права,
кандидат юридичних наук, доцент
Львівського національного університету імені Івана Франка

АНОТАЦІЯ

Тривалий час територіальна автономія вважалася ефективною формою взаємовідносин центральної влади з її територіями. Початково йшлося про гарантування прав національних (етнічних) груп, які компактно проживали на їхній історичній батьківщині та потребували гарантій, передусім, національно-культурної, а тоді вже – певної політичної самостійності. Проте з часом, під впливом суспільно-політичних чинників в окремих державах, інститут територіальної автономії видозмінився, набувши своєрідних рис та наповнившись особливим змістом, з’явилися різні варіанти та види територіальних автономій. Так чи інакше, територіальна автономія дала можливість запобігти, вирішити чи відтермінувати внутрішньодержавні конфлікти, що були неминучими через зростаючі прагнення меншин (етнічних груп) брати участь у прийнятті рішень. Фактично такі потенційні (чи реальні) конфлікти були трансформовані в інституційні форми розподілу влади та відповідні форми територіального самоврядування.
Потреба вирішення внутрішніх територіальних і, пов’язаних з ними, національно-культурних та політико-правових проблем зумовила виникнення місцевої автономії. Поряд із цим, упродовж кількох десятків років у Європі відбувалися процеси регіоналізації, що мало б посприяти ширшій політичній участі регіонів у національній політиці та, за аналогією із територіальною автономією, запобігти новим сепаратистським рухам чи послабити існуючі. Незважаючи на це, проблема політичної сецесії із порядку денного низки Європейських держав не знята, а в деяких із них вона лише загострилася.
Метою цієї статті є дослідження окремих аспектів територіальної автономії та регіоналізації у контексті проблеми політичної сецесії в Європейських державах.
Ключові слова: територіальна автономія, місцева автономія, регіоналізація, політична сецесія.

SUMMARY
НАЗВА_СТАТТІ_АНГЛІЙСЬКОЮ
Olena Boryslavska
associate professor, Ph. D. (Law), Ivan Franko National University of Lviv

For a long period of time, territorial autonomy has been considered as an effective form of relations between the central government and its territories. Initially, it was about guaranteeing the rights of the national (ethnic) groups that lived compactly in their historical homeland and needed guarantees, first of all, of their national and cultural, and then – of a certain political independence. However, over time, under the influence of socio-political factors in some states, the institution of territorial autonomy has changed, gaining peculiar features and being filled with special content; various variants and types of territorial autonomy appeared. Anyway, territorial autonomy made it possible to prevent, resolve or pospone intra-state conflicts that were inevitable because of the growing aspirations of minorities (ethnic groups) to participate in decision-making. In fact, such potential (or real) conflicts have been transformed into institutional forms of the division of power and the corresponding forms of territorial self-government.
The need to resolve internal territorial and related national-cultural, political and legal problems has led to the emergence of local autonomy. In addition, the processes of regionalization, that have been taking place in Europe for several decades, would have to contribute to the wider political participation of the regions in national politics and, similarly to territorial autonomy, to prevent new separatist movements or to weaken existing ones. However, the problem of political secession has not been lifted from the agenda of a number of European states, indeed in some of them it has only become more acute.
The purpose of this article is to study some aspects of territorial autonomy and regionalization in the context of the problem of political secession in European states.
Key words: territorial autonomy, local autonomy, regionalization, political secession.

Тривалий час територіальна автономія вважалася ефективною формою взаємовідносин центральної влади з її територіями. Початково йшлося про гарантування прав національних (етнічних) груп, які компактно проживали на їхній історичній батьківщині та потребували гарантій, передусім, національно-культурної, а тоді вже – певної політичної самостійності. Проте з часом, під впливом суспільно-політичних чинників в окремих державах, інститут територіальної автономії видозмінився, набувши своєрідних рис та наповнившись особливим змістом, з’явилися різні варіанти та види територіальних автономій (національно-територіальні, що охоплюють національно-культурну, та суто територіальні; адміністративні та політичні). У сучасній Європі існують як традиційні територіальні автономії (в Данії, Молдові, Португалії, Сербії, Україні, Фінляндії, Франції), так і модель місцевої автономії, що стала наслідком державної політики регіоналізації (Італія, Іспанія).
З часу її запровадження (у 1921 році Аландський острів отримав особливий автономний статус у Фінляндії), територіальна автономія дала можливість запобігти чи вирішити внутрішньодержавні конфлікти, що були неминучими через зростаючі прагнення меншин (етнічних груп) брати участь у прийнятті рішень. Фактично такі потенційні (чи реальні) конфлікти були трансформовані в інституційні форми розподілу влади та відповідні форми територіального самоврядування. Вирішення проблеми сепаратистських рухів стало основою процесів регіоналізації Італії та Іспанії, що розпочалися після Другої світової війни; тут модель місцевої автономії фактично стала альтернативою федералізації та відповіддю на поширення ідей політичної сецесії.
Новий етап розвитку взаємовідносин між центральною владою та територіями в Європейських державах був пов’язаний із запровадженою Радою Європи політикою регіоналізації, що передбачала піднесення ролі регіонів у прийнятті політичних рішень. Такі процеси мали би посприяти ширшій політичній участі регіонів у національній політиці та, за аналогією з територіальною автономією, запобігти новим сепаратистським рухам чи послабити існуючі. Проте бажаного ефекту внаслідок провадження цієї політики досягнуто не було. Все це зумовлює актуальність дослідження природи, сутності територіальної автономії та регіоналізації у контексті вирішення проблеми політичної сецесії.
Актуальність згаданої проблематики для України є очевидною. Науковці слушно задаються питаннями: чи можливо було конституційно-правовими засобами запобігти політичній дезінтеграції Криму, чи правильними були обрані методи взаємодії центральної влади з АРК як територіальною одиницею, чи адекватним видом автономії володів Крим, чи належно були враховані права кримськотатарської спільноти? Відповіді на ці питання потребують окремого глибокого та системного дослідження, широких дискусій та обговорень. Ця стаття є спробою аналізу лише окремих питань у площині згаданого дискурсу.
Варто зауважити, що проблеми автономії, гарантування прав національних меншин, регіоналізації досліджували українські вчені-конституціоналісти, зокрема Ю. Г. Барабаш, М. О. Баймуратов, О. В. Батанов, В. І. Борденюк, І. Я. Заяць, В. П. Колісник, В. С. Куйбіда, Н. В. Мішина, Н. А. Мяловицька, М. В. Савчин, О. В. Совгиря, В. М. Шаповал та інші.
Метою цієї статті є дослідження окремих аспектів територіальної автономії та регіоналізації у контексті проблеми політичної сецесії в Європейських державах.
Основний текст. Із виникненням сучасної конституційної держави, заснованої на ідеях пріоритету людини та поваги до людської гідності, верховенства права і демократії, водночас з’явилася потреба гарантування прав меншин, передусім етнічних груп, відмінних від титульної нації. Варто зауважити, що більшість конституційних держав, що формувалися у Європі упродовж ХІХ століття, були національними державами, в основу яких покладено ідею національного суверенітету, що, зазвичай, прямо відображалося в їхніх конституціях. Безумовно, основним способом забезпечення прав національних меншин на збереження власної національно-культурної ідентичності, стало юридичне закріплення відповідних гарантій як у національному законодавстві, так і в міжнародно-правових актах. Поряд із цим, у низці держав етнічні спільноти, що компактно проживали на відповідній території, переважно – їхній історичній батьківщині, – вимагали також певної політичної самостійності.
Територіальна автономія стала способом вирішення цієї проблеми або ж, щонайменше, відтермінування її загострення. До прикладу, конфлікт між Швецією та Фінляндією з приводу території Аландських островів, що тривав упродовж 1917–1921 років, вдалося вирішити лише Раді Ліги Націй, на підставі резолюції якої Аландські острови залишилися у складі Фінляндії та отримали статус автономії. Щоправда, за рік до цього, у 1920 році, Парламент Фінляндії ухвалив Акт про автономію Аландів, який не був сприйнятий аландською спільнотою [5]. Шведськомовна громада Аландських островів, у відповідь на спроби фінської влади розширити сферу застосування фінської мови, звернулася з петицією до короля Швеції про включення Аландських островів до складу Королівства, а згодом поставила це питання перед Лігою Націй. 24 липня 1921 року була прийнята резолюція Ліги Націй, за якою Аландські острови територіально залишалися у складі Фінляндії, а в результаті конференції, що відбувалася у жовтні цього ж року було прийнято рішення про демілітаризацію та оголошення нейтралітету островів.

Підписатися, щоб отримувати повну версію журналу

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Декларація про державний суверенітет Криму, 04.09.1991 (скасована ВРУ). [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/krym/show/rb001d002-91

  2. Конституція Республіки Крим від 06.05.1992 (скасована ВРУ). [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/krym/show/rb076a002-92

  3. Про виконання Постанови Верховної Ради України “Про політико-правову ситуацію в Автономній Республіці Крим” [Електронний ресурс] : Постанова Верховної Ради України від 17.11.1994 № 250/94-ВР. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/rada/show/250/94-%D0%B2%D1%80

  4. Про скасування Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим. [Електронний ресурс] : Закон України від 17.03.1995 № 92/95-ВР. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/rada/show/92/95-%D0%B2%D1%80

  5. Act on the Autonomy of Åland (1991/1144). [Elektronic resource]. – Аccess мode : http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:https://www.finlex.fi/fi/laki/kaannokset/1991/en19911144.pdf

  6. Constitution of Spain, 1978. [Elektronic resource]. – Аccess мode : http:// www.congreso.es/portal/page/portal/Congreso/Congreso/Hist_Normas/Norm/const_espa_texto_ingles_0.pdf

  7. Constitution of the Italian Republic, 1947. [Elektronic resource]. – Аccess мode : https://www.senato.it/documenti/repository/istituzione/costituzione_inglese.pdf

  8. Constitutional Court ruling 31/2010, of 28 June, Constitutional Court of Spain. [Elektronic resource]. – Аccess мode : http://boe.es/diario_boe/txt.php?id=BOE-A-2010-11409

  9. Statute of authonomy of Catalonia, 2006, Generalitet de Catalunya. [Elektronic resource]. – Аccess мode : http://web.gencat.cat/en/generalitat/estatut/estatut2006/preambul/

  10. The Belgian Constitution, 1994, art. 2–4. [Elektronic resource]. – Аccess мode : http://www.servat.unibe.ch/icl/be00000_.html

  11. A General Legal Reference Framework to Facilitate the Settlement of Ethno-political Conflicts in Europe, adopted by the Venice Commission at its 44th Plenary meeting (13–14 October 2000), CDL-INF (2000) 16, 2000. [Elektronic resource]. – Аccess мode : http://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-INF(2000)016-e

  12. Federal and Regional States, Venice Commission, CDL-INF (97) 5, Strasbourg, 6 October 1997. [Elektronic resource]. – Аccess мode : http://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-INF(1997)005-e

  13. Бориславська О. Децентралізація публічної влади: досвід європейських країн та перспективи України / [Бориславська О. М., Заверуха І. Б., Школик А. М. та ін.] ; Центр політико- правових реформ. – Київ : Москаленко О. М., 2012. – 212 с.

  14. «Ми усвідомили необхідність створення у Криму національної автономії кримських татар» – Порошенко, Радіо Свобода, 11 липня 2018 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.radiosvoboda.org/a/28494096.html.

  15. Шаповал В. Феномен конституційного права: монографія / Володимир Шаповал. – Київ : Інститут законодавства Верховної Ради України, 2017. – 423 с.

  16. Benedikter T. The World’s Modern Autonomy Systems. Concepts and Experiences of Regional Territorial Autonomy / Thomas Benedikter. – Bozen/Bolzano, 2009. – Р. 26.

  17. Börzel Tanja A. From Competitive Regionalism to Cooperative Federalism: The Europeanization of the Spanish State of the Autonomies / Börzel Tanja A. // The Journal of Federalism. – 2000, January. – Vol. 30. – Is. 2. 1. – P. 17–42.

  18. Keating M. Rethinking the region: culture, institutions and economic development in Catalonia and Galicia / M. Keating // European Urban and Regional Studies. – 2001. – № 8. – Р. 217–234.

  19. Regionalisation in Europe, Committee on the Environment, Agriculture and Local and Regional Affairs, Parliamentary Assembly, Council of Europe, Report, Doc. 11373. [Elektronic resource]. – Аccess мode : http://www.assembly.coe.int/nw/xml/XRef/X2H-Xref-ViewHTML.asp?FileID=11725&lang=en

  20. Ryan D. Griffiths. Age of Secession. The International and Domestic Determinations of State Birth / Ryan D. Griffiths. – Cambridge University Press, 2016. – 284 p.