Доктринальні основи реформування системи судоустрою України у контексті теорії правової реформи



УДК 347.96/97/99.001.73 (477)

Роман Крусян

прокурор Київської місцевої прокуратури № 10

АНОТАЦІЯ

Статтю присвячено характеристиці доктринальних основ реформування системи судоустрою України у контексті теорії правової реформи. Зокрема, на основі теорії правової реформи доведено, що реформування системи судоустрою – це напрям системної судової реформи, яка своєю чергою є видом правової реформи. Подано авторські визначення судової влади, системи судоустрою, співвідношення понять «реформа» та «реформування». Обґрунтовано доктринальний висновок, що змістом реформування системи судоустрою є: передумови її проведення – неефективність системи судоустрою та процеси політико-правових перетворень у суспільстві та державі; мета – формування ефективної моделі системи судоустрою; суб’єкт – органи державної влади зі залученням громадськості; об’єкт – позитивне право, виражене у системі нормативно-правових актів, що регулюють формування, функціонування системи судів та забезпечують єдність системи судоустрою, правосвідомість суддівського корпусу та судова практика; комплекс організаційно-правових засобів реформування.
Ключові слова: судова влада, судоустрій, суди, правосуддя, правова реформа, судова реформа, реформування системи судоустрою.

SUMMARY
Doctrinal Basics of the Judicial System of Ukraine Reform in the context of the theory of legal reform
Roman Krusian
Prosecutor of the Kyiv Local Prosecutor’s Office #10

The article is devoted to the characteristics of the doctrinal basics of the judicial system of Ukraine reform in the context of the theory of the legal reform. In particular, theory of the legal reform proves that reform of the judicial system is a direction of systematic judicial reform, which in its turn is a form of a legal reform. The author gives the definitions of terms of judiciary, court system, correlation of concepts of “reform” and “reforming”. The doctrinal conclusion that the content of reforming the judicial system is substantiated in: the preconditions in its implementation are the ineffectiveness of the judicial system and the processes of political and legal transformations in the society and the state; the goal – to form an effective model of the judicial system; subject – state authorities with the involvement of the public; object – positive law expressed in the system of legal acts regulating the formation, functioning of the court system and ensuring the unity of the judiciary system, legal consciousness of the judiciary and legal practice; complex of organizational and legal means of reforming.
Key words: judiciary, judiciary system, courts, justice, legal reform, judicial reform, reform of the judicial system.

Сучасний етап політико-правових перетворень в Україні характеризується створенням оновленої системи судоустрою, яка б відповідала міжнародним стандартам здійснення правосуддя, а суди стали реальними захисниками права та справедливості відповідно до конституційно закріпленого принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України). Для вирішення цього завдання відбувається реформування у сфері судової влади як перманентний, поетапний процес – від створення судової влади в системі поділу державної влади, через поетапне проведення глибокої, системної судової реформи, до подальшого, стійкого вдосконалення системи судоустрою.
Цей процес, що триває з моменту проголошення незалежності України, не закінчено, проблеми в сфері правосуддя не вирішені, більше того, сучасний етап вітчизняних конституційних перетворень ознаменувався такою важливою подією, як прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року [1], що можна охарактеризувати як старт нового етапу реформування системи судоустрою.
Реформа має привести систему судоустрою України, а також належні галузі права у відповідність із соціально-економічними та політичними змінами, що відбулися та продовжують відбуватися у суспільстві та державі. Це своєю чергою потребує теоретичного осмислення доктринальних питань реформування системи судоустрою. Такі дослідження є необхідними для вивчення і подальшого врахування проблем, які виникають у процесі здійснення реформи, визначення шляхів їх подолання та моделювання наступних напрямків реформаційних процесів.
За останні двадцять років з’явилася достатня кількість наукових праць, присвячених проблемам теорії та практики реформування у сфері судової влади. Зокрема ці питання аналізують у своїх роботах такі учені, як Н. М. Бакаянова, В. В. Долежан, С. В. Ківалов, Р. О. Куйбіда, І. Є. Марочкін, Л. М. Москвич, І. В. Назаров, С. Ю. Обрусна, Н. В. Охотницька, Ю. Є. Полянський, С. В. Прилуцький, О. В. Сокальська, І. Є. Туркіна, М. А. Фоміна, О. З. Хотинська-Нор, Л. В. Худояр та ін.
Водночас, поряд зі значним потоком публікацій, присвячених тим чи іншим конкретним проблемам реформування у сфері судової влади, недостатньо робіт щодо реформування системи судоустрою України у контексті теорії правової реформи. Втім, актуальними та такими, що мають важливе не тільки наукове, але й практичне значення є питання щодо: визначення передумов реформи; послідовності реформаційних заходів, їх логіки та закономірності; кінцевої мети реформаційного процесу; принципів та засобів здійснення реформи тощо.
Вказані та низка інших питань мають стати предметом серйозних теоретичних, статистичних та модельних напрацювань. Думається, що це надає підстави ініціювати новий напрямок наукових досліджень у сфері загальнотеоретичної юриспруденції – теорію правової реформи та, зокрема, у контексті окремих видів правового реформування (у сфері судово-правової науки) – теорію реформування системи судоустрою.
Предметом теорії реформування системи судоустрою є формування системних наукових концепцій щодо: кінцевих та проміжних цілей, пріоритетів, завдань реформування; передумов та принципів його проведення; визначення змісту стадій реформування з урахуванням поточних умов та досягнутих результатів, стратегії «трансплантації» зарубіжного досвіду; визначення ролі та ступеня «людського фактора» у процесі реформування; теоретичного розвитку та практичної реалізації найефективнішої моделі системи судоустрою як результату реформаційного розвитку судової влади.
Теоретична характеристика реформування системи судоустрою як процесу розвитку судової влади в Україні, яка стоїть на часі сьогодення, має ґрунтуватися на концептах правової реформи та реформування, концептах судової влади та системи судоустрою, а також розумінні їх сутності, змісту та ролі у процесі розвитку правової та демократичної державності.
З категорією «реформа» змістовно пов’язана категорія «реформування». Основна відмінність цих категорій є функціональною. Реформа за своїм функціональним навантаженням означає результат (позитивні перетворення, зміни), якого досягнуто через виконання певних поступових, взаємообумовлених дій, тобто завдяки відповідному процесу – реформування. Отже, реформа – це статика перетворень з метою поліпшення (явище), а реформування – динаміка цих перетворень (процес); при єдності їх сутності, змісту та мети. Отже, відмінність між ними має тільки механізмену (статично-динамічну) характеристику.
Правова реформа може розпочатися і тривати тільки як практична реалізація рішення відповідного органу публічної влади, зокрема, як реалізація відповідного напряму державної політики, з метою зміни публічно-правових інститутів, що функціонують неефективно у контексті існуючих соціально-політичних реалій. При цьому, окресленим змінам мають кореспондувати зміни у відповідних галузях права, в якості правового забезпечення такої реформи. На підставі цього вважаємо слушним висновок, що «правова реформа виявляє себе як особливий фрагмент правової дійсності у зміні публічно-правових інститутів» [22, c. 191].
Сутність правової реформи – політико-правова, адже це напрям державної політики, яка ґрунтується на правовій основі. Зміст правової реформи охоплює: мету, суб’єкт, об’єкт, засоби її здійснення.
Мета правової реформи – перетворення відповідних публічно-правових сфер та інститутів для їх ефективізації та модернізації.
Засоби здійснення правової реформи – це організаційно-правові заходи, що виокремлюються в нормативно-правовому інструментарії та системі технологій, які повною мірою забезпечують досягнення мети правової реформи. Ці заходи доцільно класифікувати на правові (або юридичні) заходи – це нормотворення, розвиток правосвідомості, контроль; організаційні заходи – створення концепції реформи, розробка механізму її проведення та впровадження, кадрове оновлення.
Суб’єктом правової реформи є органи публічної влади, точніше, органи державної влади, адже рішення про проведення реформи є державно-політичним, управлінським (у широкому сенсі). З цього приводу слушною та обґрунтованою є думка В. В. Лемака, який вважає, що суб’єктом правової реформи постає не державний апарат загалом, а лише його «політична частина». До структури суб’єкта правової реформи, на думку ученого, входять: органи законодавчої влади та її окремі носії (члени парламенту); «політична частина» виконавчої влади, в тому числі члени уряду, керівники міністерств та інших центральних органів державного управління; глава держави [10, c. 67].
Загальним об’єктом правової реформи виступає правова система суспільства, її структура, окремі компоненти, характер взаємовідносин між ними, напрями розвитку [10, c. 72]. Аналіз існуючих думок щодо структуризації правової системи дає змогу виокремити три елементи цієї системи, які в тій чи іншій інтерпретації повторюються, а саме: це система права (або позитивне право, виражене в нормативно-правових актах – формах позитивного права); правосвідомість (деякі вчені називають правову ідеологію як активну сторону правосвідомості); юридична практика (правотворчість, правозастосовна діяльність, правоохоронна і контрольно-наглядова діяльність). Саме такий зміст і структуризація правової системи є необхідними і достатніми для визначення правової системи як загального об’єкта правової реформи.
Залежно від соціально-політичної сфери, що підлягає реформуванню (зважаючи на систему об’єктивних передумов необхідності відповідних реформаційних процесів у державі та суспільстві), конкретизується об’єкт правової реформи та таким способом визначають її вид.

Підписатися, щоб отримувати повну версію журналу

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) : Закон України від 2 червня 2016 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show (дата звернення: 10.02.2017).

  2. Про Концепцію судово-правової реформи в Україні : Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 426.

  3. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки : Указ Президента України від 20 травня 2015 р. // Офіційний вісник Президента України. – 2015. – № 13. – Ст. 864.

  4. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 02 червня 2016 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2016. – № 31. – Ст. 545.

  5. Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2008 від 10 січня 2008 року (справа про завдання третейського суду). [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ccu.gov.ua (дата звернення: 03.03.2017).

  6. Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2003 від 30 січня 2003 року (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора). [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ccu.gov.ua (дата звернення: 03.03.2017).

  7. Ухвала Конституційного Суду України № 44-з вiд 14 жовтня 1997 року про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням державного зовнішньоекономічного підприємства «Славутич-Сталь» щодо тлумачення статті 124 Конституції України і Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog (дата звернення: 03.03.2017).

  8. Бринцев В. Д. Судебная власть. Правосудие: Пути реформирования в Украине / В. Д. Бринцев. – Харьков : Ксилон, 1998. 186 с.

  9. Куйбіда Р. О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи : монографія / Р. О. Куйбіда. – Київ : Атіка, 2004. – 288 с.

  10. Лемак В. В. Правова реформа в Чехії і Словаччині в умовах постсоціалістичної модернізації: теоретичні і практичні проблеми: дис. … д-ра юрид. наук / В. В. Лемак. – Київ, 2000. – 415 с.

  11. Молдован В. В., Мельник С. М. Судоустрій України : навч. посібник / В. В. Молдован, С. М. Мельник. – Київ : Алерта, 2013. – 280 с.

  12. Москвич Л. Становлення та розвиток судових систем / Л. Москвич // Вісник Вищої ради юстиції. – 2010. – № 3. – С. 73–81.

  13. Обрусна С. Ю. Адміністративно-правові засади реформування судової системи України : дис. … д-ра юрид. наук / С. Ю. Обрусна. – Харків, 2011. – 430 с.

  14. Організація судової влади в Україні: перший аналіз нормат. змісту Закону України «Про судоустрій України» / А. О. Селіванов (кер. авт. кол.), Є. В. Фесенко, Н. С. Рудюк та ін.; за наук. ред. А. О. Селіванова. – Київ : Юрінком Інтер, 2002. – 112 с.

  15. Прилуцький С. В. Вступ до теорії судової влади (Суспільство. Правосуддя. Держава) : монографія / С. В. Прилуцький. – Київ : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2012. – 317 с.

  16. Притика Д. Д. Створення науково обґрунтованої системи правосуддя в Україні – головна мета судової реформи / Д. Д. Притика // Право України. – 2009. – № 12. – С. 71–84.

  17. Смородинський В. С. Судова влада в Україні (загальнотеоретичні проблеми): дис. … канд. юрид. наук / В. С. Смородинський. – Харків, 2001. – 187 с.

  18. Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку : монографія / В. С. Бігун, І. Й. Бойко, Т. І. Бондарук, К. А. Віслобоков, О. А. Гавриленко, Л. О. Зайцев, А. Ю. Іванова, О. О. Малишев, І. В. Музика, В. Т. Окіпнюк, Є. В. Ромінський, О. О. Самойленко, М. І. Сірий, І. Б. Усенко (керівник колективу), М. Д. Ходаківський, Л. В. Худояр, О. Н. Ярмиш. – Київ : НВП Видавництво «Наукова думка» НАН України, 2014. – 501 с.

  19. Судова влада: монографія / І. Є. Марочкін, Л. М. Москвич, І. В. Назаров та ін.; за заг. ред. І. Є. Марочкіна. – Харків : Право, 2015. – 792 с.

  20. Туркіна І. Є. Судова влада в системі державного управління: монографія / І. Є. Туркіна. – Харків : Вид-во Віровець А. П. «Апостроф», 2012. – 204 с.

  21. Фоміна М. А. До питання розмежування понять «судова система» та «судоустрій» / М. А. Фоміна // Часопис Київського університету права. – 2013. – №1. – С. 67–69.

  22. Ющик О. І. Правова реформа: загальне поняття, проблеми здійснення в Україні / О. І. Ющик. – Київ : Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – 191 с.